...Згадалося, що написала уславлена радянська акторка Людмила Гурченко про своє воєнне дитинство. Війна - це жах, страх за себе та близьких, це тато, що пішов воювати, це злигодні та голод, це намагання за усяку ціну роздобути харчі. Шестирічній дівчинці випало на долю багато такого. Але ця біда не тільки мучить, а й дечому учить. І невідомо, чи стала б Люся Гурченко відомою актрисою, якби не навчилася бути стійкою, витривалою, цілеспрямованою. Її талант до співів, танців, акторства проявився саме тоді, у роки окупації її рідного Харкова. Вона заробляла на прожиток собі і мамі, виступаючи спочатку перед німецькими солдатами за миску каші, а потім - перед пораненими радянськими воїнами у шпиталях. І це були її щасливі моменти воєнного дитинства. І були ще щасливіші моменти: скінчилася війна, повернувся живим її дорогий тато, вони разом виступали у кафе та ресторанчиках... Хіба ж це не щастя? Отже, бувають щасливі моменти і у воєнному дитинстві.
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
1822 р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.
Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця. Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту.
Объяснение:
https://slavuta-rda.gov.ua/info/page/413
