Образ неньки України – це найсильнiший i найдраматичнiший образ творчостi Тараса Шевченка. Так, у поезiї “Стоїть в селi Суботовi” Україна – i вiчна сирота, i вiйськова мiць, що “ляха задавила”, це “домовина”, в якiй похована воля українцiв; це та країна, яка “встане i розвiє тьму неволi”.Свої щирi синiвськi почуття до України Шевченко висловив епiтетами “моя”, “славна”, “безталанна”, а також словами ” стоптана ляхами”, “москалями обiдрана”. Саме цi слова передають бiль i тривогу серця поета. Цi ж почуття переданi також словами “нене”, “мамо”, “вдово-сиротино”. Україна у Шевченка “плаче, стогне”, бо “скрiзь на славнiй Українi людей у ярма запрягли пани лукавi”. Але не злиднi найбiльше тривожать поета, а саме те, що “Україна навiки, навiки заснула”, йому болить рабство українцiв.Заслання, каземати, вiйськова муштра пригнiчували Шевченка, але не зломили його волi. Ще бiльшою стає його любов до України, ще гнiтючiшим - сум за нею. Особливо часто згадував “свою матiр Україну” поет у неволi. Персонiфiкована Україна ридає у поезiї “Розрита могила”: “Степи мої запроданi жидовi, нiмотi”. Шевченко засудив царизм за злочини та грабунок чужоземцем колись вiльних українських земель.Надзвичайно хвилює поета доля української мови, якої сам нiколи не вiдрiкався, а оспiвував її мелодiйнiсть, поетичнiсть. Вiн засуджував тих “патрiотiв”, якi схилилися перед iноземним:У чужому краюНе шукайте, не найдетеТого, що немаєI на небi, а не тiлькиНа чужому полiВ своїй хатi своя й правда,I сила, i воля…Образ України у Шевченка – це образи тихого свiту, свiту зорi або свiтання: “Свiте ясний, свiте тихий”, “Хатина тиха i весела”, “О зоре ясная моя!”, “Свiте тихий, раю милий, моя Україно”.До цього образу близькi також образи сонця правди та святої волi: “За вас правда, за вас сила i воля святая”, “Чи буде правда на землi?” Цi образи проходять через увесь “Кобзар”.Образ України у творах Шевченка з’являється не лише тодi, коли автор називає її iм’я, а й тодi, коли у його поезiях з’являються нашi нацiональнi символи: тополя, калина, ясен, верба, барвiнок…Край дороги гне тополюДо самого долу.Стан високий, лист широкийМарне зеленiє,Кругом поле, як те мореШироке, синiє.Це i є Україна зi своїми зоряними ночами i рожевими свiтанками. I не випадково Шевченко називає її раєм. Це краса, яку треба оберiгати, любити:Садок вишневий коло хати,Хрущi над вишнями гудуть…Плугатарi з плугами йдуть,Спiвають iдучи дiвчата,А матерi вечерять ждуть.I ми з вами мусимо запам’ятати слова поета, де вiн говорить про любов до своєї країни:Свою Україну любiть,Любiть її… Во врем’я люте,В останню тяжкую минутуЗа неї господа молiть.
FДо нас на поріг прийшла весна ,яку ми дуже чекали.Закінчилися холодні, зимні дні і природа розпочинає своє пробудження.Дерева почнуть одягати своє зелене вбрання. Під променями сонця тане останній сніг і веселими ручайками біжить по дорогам.Скоро з*являться перші весняні квіти : проліски і підсніжники .Які будуть радувати усіх оточуючих людей. А яке красиве весняне небо, воно синє-синє .В його безкрайніх морях летять повертаючись до дому з теплих країв лебеді.Своїм криком розголошуючи,що прийшла весна.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
