Побудова твору доцільне поєднання всіх його компонентів ухудожнього-естутичну ціліність

Поспішила Аля до свого сусіда Сашка. Довго розповідала йому про свою пригоду, пояснювала чому треба доробляти справи. Та хлопчик не повірив жодному слову дівчинки. Тільки глузливо усміхався. День добігав до кінця. Добре, що сьогодні не задавали домашнього завдання по математиці. Адже була контрольна робота і Сашкові знову повезло списати у Марічки. Сусідка по парті – дівчинка добра, вона не могла не до порада виконувати самому задачі, вже вкотре не вплинула на хлопця. На наступний день після школи кинув Сашко портфель і гайда у двір кататися на санчатах. Короткий зимовий день наближався до завершення. Сашко сидів за столом. На столі лежав розкритий підручник з математики, зошит та ручка. Три задачі із книжки дивилися на хлопчика, а він замріяно дивився у вікно. І тут раптом побачив маленького карлика. Той видався йому знайомим. Ну звичайно, він був точнісіньким із розповіді Алі. Недочеревик люб’язно усміхався, стукав у кватирку, просив щоб хлопчик впустив його у середину, радісно потирав руки і аж підскакував від задоволення. Сашко миттєво взявся читати умову задачі. Із кожним вирішеним завданням лице карлика все смутнішало, воно ставало дедалі злим та роздратованим. Невже соту справу завершить Сашко? Адже карлик так довго чекав на майбутнього недоладянина, рахував його невиконані справи. Коли всі задачі були розв’язані, розчарований Недочеревик надягнув свій величезний зелений черевик і за мить зник за вікном. Тепер Сашко завжди виконуватиме завдання.

Митька - мрійник. Замолоду мріяв. Зовсім ще юним мріяв, наприклад, зібратися втрьох-вчотирьох, обладнати човен, взяти рушниці, снасті і сплыть по річках до Льодовитого океану. А там спробувати просунутися по льоду до Північного полюса. Мріяв також відправитися в пошукову експедицію в Алтайські гори - шукати золото і ртуть. Мріяв... Багато мріяв. Всі мріють, але інші - отмечтали і почали влаштовувати своє життя...підручними, так скажемо, засобами. Митька перетворився в самого безглуздого, безнадійного мрійника - дорослого. Життя ліниво жувала його мрії, над Митькой сміялися, а він - із завзятістю незнищенним мечтал.Только навчився приховувати від людей свої мрії. А мрії - одна химерні іншого. Ось, припустимо, він дізнався одну травичку... Травичка так собі, непоказна, майже всі знають її, але ніхто не знає, що цієї травичкою можна лікувати... А Митька знає. Він ночами, щоб ніхто не бачив, збирає з ліхтариком цю травичку, наполягає і лікує направо і наліво... Славу Митькові співають велику, подейкують, не відлити йому ще за життя золотий пам'ятник в зростання. Митька тільки криво посміхається на цю затію. І нагадує людям, як вони сміялися над ним.