Осуд бездуховності та егоїзму в повісті Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"
Нечуй-Левицький посідає особливе місце серед творців української класичної прози. Він — майстер великих епічних творів, вдумливий ігач народного життя. В художніх творах Нечуя-Левицького розкриваються правдиві картини часів панщини і характерні явища пореформеної епохи: боротьба за власність, за землю, поява заможної сільської верхівки та маси заробітчан, що йдуть на перші капіталістичні промисли і фабрики. Це справжня енциклопедія народного соціального побуту, що постає в описах, у людських характерах.
Объяснение:
Балади про смерть козака подібні до історичних і козацьких суспільно-побутових пісень, щоправда, у баладах потужніший ліричний струмінь: сум сестри за загиблим братом, матері за сином чи милої за нареченим.
Важкою й ризикованою була служба козака, особливо сторожового: він повинен був день і ніч вартувати, оберігати рідну землю від нападників. У разі небезпеки вартовий мав запалити вогонь. Балада „Ой на горі вогонь горить“ починається трагічною картиною: „Ой на горі вогонь горить, /Під горою козак лежить, /Порубаний, постріляний...“ Твір уславлює мужність і відданість козаків-захисників.
Балада наповнена символами: кінь — вірний товариш; ворон — смерть; китайка — козацька слава. Над тілом загиблого коник плаче й передає матері трагічну звістку про смерть її сина. Зворушливо звучить діалог коня з матір’ю, про смерть сина він говорить фігурально: „...Та вже ж твій син оженився, / Узяв собі паняночку, /В чистім полі земляночку“.
