Що побачить Софійка у майбутньому

«маруся чурай» відблиски легенди.  історичний роман у віршах «маруся чурай» писався ліною костенко в роки її вимушеного мовчання. цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкісний жанр. працюючи над ним, ліна костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з полтави марусю чурай, що з плином часу дійшли до нас. образ марусі чурай, її пісні надихали багатьох митців і до ліни костенко: о. шаховського, л. боровиковського, с. руданського, в. самійленка. ольга кобилянська поклала сюжет марусиної пісні «ой, не ходи, » в основу своєї повісті «у неділю рано зілля копала» композиція.роман у віршах «маруся чурай» —це художня трансформація відомого сюжету про нещасливе кохання дівчини до хлопця, якого вона й отруїла,—за те, що той, зрадивши їхнє кохання, пішов до іншої. любов, зрада і помста—саме ця колізія лежить в основі однієї з пісень, що приписуються марусі чурай («ой, не ходи, »). дев'ять розділів роману у віршах «маруся чурай»—цс надзвичайно яскрава картина, на якій є: багатостраждальна українська історія з її трагічною героїкою; колоритні народні типи, взяті з різних «поверхів» українського життя xviii ст.; кохання дівчини-козачки, яке відкривається безміром душевних іраней та переживань — поетичних і трагічних; сповнений пристрасті роздум про місію слова, поезії в людському житті загалом, і в українській долі— зокрема. причому доля героїні ліни костенко не замкнута в локальну історико-етнографічну рамку: вона відкрита до вічних питань та істин. як літературний персонаж маруся чурай виявляється в одному ряду з дон кіхотом і боварі, датським принцом гамлетом і джен ейр, мавкою і героїнями романів жорж невичерпністю й величчю своєї особистості, стражданнями і злетами духу вона обернена до людей —незалежно від того, в яку добу і на якому материку вони живуть. багатотемність, поліфонізм роману ліни костенко потребували витонченої, «багатоярусної» композиції. «"маруся чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею,—писав з цього приводу і. дзюба.— поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності. кожна частина необхідна для цілості, а цілість надає кожній частині вищого значення. все живе наскрізною симфонічною взаємопов'язаністю, взаємопідсиленням».

Експресіоністська образність в українській літературі. (Сучасні літературо­знавці зазначають, що уперше термін вжито у 1911 році німецьким поетом Г. Вальденом, але в українській літературі риси експресіонізму з’явилися у 20-ті роки XX ст. у творчості А. Головка, Миколи Хвильового, М. Куліша, а далі Д. Павличка, Л. Костенко, І. Драча. Але одним із перших засоби екс­пресіонізму використовує В. Стефаник.)

Використання засобів експресіонізму у творчості В. Стефаника. (Експресіо­нізм — це така течія у модернізмі, яка базується на емоційній виразності, осо­бливій загостреності зображувальних засобів з метою впливу на читача. Цій течії притаманний соціально-критичний пафос.)

Протест проти соціальної несправедливості і засоби імпресіонізму. (Горе селянина, його соціальну незахищеність зображено «коротко, сильно і страшно» і в новелі «Камінний хрест», і в новелі «Новина». Засобом ім­пресіонізму у творчості Стефаника є перш за все б побудови сюжету, у центрі якого виразна гротескна деталь. У новелі «Камінний хрест» — це гой самий хрест, який воздвиг Іван Дідух собі й дружині ще за життя. 1 цей хрест набуває значення символу, який виражає головну думку сильно й експресивно: жити у такому суспільстві неможливо, але й без Батьківщи­ни — не життя. Вчинок Гриця Летючого з новели «Новина» приголомшує одразу: вбив власне дитя з любові й жалості, бо не міг бачити, як умирає дитина з голоду. Гротескність події покликана вплинути на почуття читача, змушує замислитися над соціальною несправедливістю.)

Експресіонізм у антивоєнних новелах. (Одним із прийомів експресіонізму є емоційна організація монологічного мовлення. Саме цей прийом бачимо у новелі «Сини», де сюжет, на перший погляд, абсолютно реалістичний, але постає він не у хронологічній послідовності і має на меті не зображен­ня типового характеру в типових обставинах, а дорівнює події внутрішньо­го бутл’я подіям зовнішнім. Відтак єдиною реальністю залишаються емоції та переживання головного героя, майстерно передані через градацію по­чуттів, висловлених героєм у різкій емоційній формі. Емоційно несподіва­не сприйняття світу, де точаться війни, зображене через дітей, як у новелах «Діточа пригода» або «Піступка». Експресивна виразність авторської думки досягається саме таким чином.)

Новела — особливий жанр. (В. Стефаник використовує найчастіше саме новелу, бо цей жанр у короткій формі може передати дуже виразно автор­ську думку, адже для цього жанру не існує диктату сюжету. А для експресі­онізму сюжет, його форма має підпорядковане значення. Головне — форма впливу, форма подачі думки.)

Вражати — значить спонукати до думки та дії. (Усі новели В. Стефаника у центрі уваги тримають особливу подію або вчинок, які вражають, навіть при­голомшують своєю трагічністю. Мета автора — вразити, змусити до дії. Робить він це часто саме засобами експресіонізму — особливою емоційно виразною манерою зображення подій, які мають важливе значення не лише для голов­них героїв.)