Герої поезії "До Ослов'яненка

Відповідальність – це така річ, яка не існує сама по собі, а завжди розглядається у певному контексті. Деякі погляди на відповідальність у нашому суспільстві настільки масштабні, що визначити правильну чи не правильну поведінку людини досить складно. Чим більше відповідальність, тим менше людина спроможна щось змінити і вплинути на те, за що вона відповідає. Іноді саме для того, щоб зменшити свою відповідальність, люди навмисно збільшують масштаб справи таким чином, що потім майже неможливо знайти тих, хто відповідає за ті чи інші події. Людину можна назвати справжнім і повноцінним членом нашого суспільства лише тоді, коли вона здатна відповідати за те, що вона робить. Людина завжди повинна відповідати за свою поведінку, за свої вчинки, міцно тримати в руках свою долю, бути готовою до будь яких випробувань, постійно прагнути до перемог у особистому житті. Якщо у людини немає відповідальності, у народі кажуть, що, по суті, це лише передмова, а не повноцінний член сучасного суспільства. Відповідальність – це обов’язок людини перед кимось або перед чимось. Наприклад, громадський обов’язок, совість і честь, життєва позиція та відношення до оточуючих згідно з суспільних моральних норм і принципів є мірою нашої відповідальності перед суспільством. Крім того, кожна нормальна людина повинна вміти керувати собою, своєю поведінкою та постійно самовиховувати себе. Самовиховання також є проявом 
Багато поколінь наших предків жило та діяло за девізом «Я відповідальний за все!». Орієнтуючись на це гасло, вони ставали справжніми людьми, здатними на подвиги заради інших людей, заради рідної Батьківщини. Під час Великої Вітчизняної війни наші співвітчизники, втративши ноги, билися з ворогом, навчившись управляти літаками, а після війни – машинами і тракторами, а втративши руки не впадали у відчай і ставали видатними письменниками, художниками і іншими відомими людьми. Вдавалися їм такі подвиги, перш за все, завдяки великій відповідальності перед собою, перед своїми близькими і оточуючими їх людьми. Слід сказати, що виконувати обов’язок перед родиною, друзями, оточуючими нас людьми, перед Батьківщиною, достатньо складно. Для того, щоб уникнути відповідальності і виконання обов’язків знаходиться досить багато причин. Буває, не хочеться рано вставати, бо вчора пізно ліг, не має настрою поважати батьків, не хочеться виконувати домашнє завдання, бо болить голова, не хочеться нічим займатися, бо для цього немає відповідних умов, тощо. Ті, хто дотримуються таких поглядів і живуть за такими правилами, нажаль, не розуміють, що достойні умови для свого життя повинні створювати вони самі і в цьому покладається їхній обов’язок, цим визначається рівень їх відповідальності. І тільки від самої людини залежить, чи зможе вона здійснити свої мрії і досягти своєї мети. Головне у житті – не тільки визначити собі мету, але й якомога більше сприяти її досягненню. Не менш важливо навчитися планувати свої справи і організовувати своє життя так, щоб встигати робити все, що намічено. Але при цьому не слід забувати про інтереси оточуючих людей, бо ще одним обов’язком є обов’язок не відокремлювати себе від інших, не відокремлювати своє життя від життя суспільства, бо інакше життя людини буде беззмістовним. Людина покликана жити так, щоб її життя було не тільки на особисте благо, а й на благо оточуючих, на благо свого рідного народу, своєї Батьківщини. Людина покликана відповідати за свої вчинки не тільки перед собою, а перед тими, кого вона любить і поважає. А для того, щоб відчувати себе Людиною з великої літери, треба приносити якомога більше радості і щастя у життя інших людей і разом з тим відчувати свою відповідальність за усі свої вчинки і свою поведінку.

Доля роману "Сонячна машина" була трагічною. В. Винниченко написав його в Німеччині, намагаючись дати світові "візитну картку" української літератури. Але на батьківщині надрукування роману було пов'язано з великими труднощами, а критика зустріла його вороже. Починалися тридцяті роки — час репресій справжніх митців, час панування вульгарно-соціологічної критики. Роман мав великий успіх, але між першим та другим друком пройшло півстоліття... 

Дія роману відбувається у 80-ті роки XX століття. Останні обіднілі аристократи, всесвітній та всемогутній капітал, таємний та трохи комічний інарак — революційна організація — і, як у багатьох фантастичних творах, учений, що захоплений винаходом засобу, який урятує людство. 

Інтрига роману заплутана. Тут і кохання, і аристократичні претензії, і революційне підпілля, і пошуки "морального вседозволення"... Але у фантастичній обгортці легко впізнати післяреволюційну бурхливу реальність України та Росії. Винниченко, змальовуючи характерні для різних в суспільства типи, не дуже оптимістично дивиться на маси. З появою сонячної машини, яка забезпечує даровим хлібом, люди забувають про все: працю, обов'язки, прагнення. Натовп безчинствує, і це дуже схоже на перші часи після революції. У той час, коли свідома частина людей бореться й гине, інші живуть за девізом: усе можна! Хапай! 

Виразно даний образ ученого, який першим зрозумів небезпеку свого витвору, але в техніці бачить не ворога і не панацею, а лише засіб полегшення життя. Саме Рудольф Штор допомагає повернути людей до праці. І,несподівано, з іншого боку до того ж висновку приходить володар Всесвітнього банку Мертенс. Спочатку випробувавши всі засоби, щоб знищити машину та її винахідника, він потім бере у свої руки організацію праці й порядку. 

Політичні погляди автора, передбачення розвитку радянського суспільства в напрямку насильства над революцією, неприйняття ленінізму як політичної доктрини — усе це обумовило розгромну критику роману та більш ніж п'ятдесятирічне забуття автора. Історія повернула в інше русло, і тепер твори Винниченка стають природною частиною української літератури, з якої були силоміць виключені.