Головний герой повісті-казки жив у Стокгольмі з названими батьками, для яких він був лише зайвим клопотом. Гостро відчуваючи самотність, хлопчик Буссе мріяв про сильного і люблячого батька, як у його друга Бенка. Але раптом життя головного героя змінили чарівні предмети – золоте яблуко, ключ до Країни Далекої, джин з пляшки. Вони до хлопчикові полишити злий земний світ і потрапити у світ добра й любові. У казковому світі він отримав усе, чого так не вистачало в реальності: нове ім’я, трояндовий садок, вірного коня Міраміса, а головне – рідного тата-короля.
У кожній казці вирішується одвічний конфлікт добра і зла. Ця казка не є виключенням. У ній є втілення зла – жорстокий лицар Като і його мертвий світ (зачаровані птахи, безлюдні озеро, ліс, чорна гора). Юний лицар Міо переміг злі чари, але не сам, а з до вірних товаришів – Юм-Юма і маленької дівчинки, перетвореної на птаха, що своїми крилами загасила смолоскип задля ння юних героїв і ожила під чарівним плащем, витканим її мамою. Отже, любов (матері, батька, друга) у цій казці здатна творити справжні дива і перемогти все лихе. Своє щастя хлопчик знайшов не в героїчних пригодах, а в родинному затишку. Але питання, куди ж насправді подівся Буссе – лишається відкритим. А ви як гадаєте?.. Поділіться своїми припущеннями.
Відповідь:
Цікаві факти про Олену Телігу
Справжнє ім’я: Олена Іванівна Шовгенева (Шовгенова) Олена народилася 21 липня 1906 року під Москвою в заможній українській родині. Часто Шовгеніви подорожували: виїжджали на Кавказ, милувалися краєвидами Фінляндії. Змалку Олена вивчала іноземні мови: добре засвоїла французьку і німецьку, не знала лише української, бо вдома всі розмовляли російською. Свої перші вірші, написані російською мовою, Олена показувала небагатьом. У її сім’ї вже був поет – її брат, тому до творчості дівчини ставились несерйозно. Кожаные женские кроссовки Ecco за "копейки" Переїхала до Києва лише на 12 році життя, але вже весною 1922 р. мігрувала до Чехословаччини. Саме там вона усвідомила, що є українкою. Так, на одному із зібрань в Народному Домі, де були присутні російські емігранти-монархісти, пролунали образливі випади проти української мови. Олена одразу ж знайшла в собі мужність, щоб безкомпромісно заявити: “Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері. І я вас вже більше не хочу знати”. На одній із таких вечірок вона знайомиться з Михайлом Телігою, високим вродливим юнаком, який походив з Кубані й був старшиною армії УНР. Знайомство Олени й Михайла переросло в кохання й незабаром вони одружилися. Жили вони бідно, тому Олена чим тільки не займалася: вчителювала, брала участь в кабаре, була навіть моделлю. Теліга мала дивовижну здатність зачаровувати чоловіків — навіть не тим, що спокушала, а лиш самим фактом своєї появи. Перед війною емігрантський журнал у Польщі подав шарж на неї з підписом: ”А за мною молодою ходять хлопці чередою!”. Вона сердилась — не за ”череду хлопців”, а за те, що їй намалювали кривого капелюшка, бо вона носила капелюшок прямо, як справжня варшав’янка! Восени 1941 року вона прибула в окупований Київ, очолила Спілку письменників і журнал “Літаври”. Теліга вірила, що по війні Україна буде суверенна. Німці думали інакше, й Олену з товаришами розстріляли в Бабинім Яру. Один гестапівець згодом казав, що й між мужчин не бачив таких мужніх, як ця жінка. Їй тоді йшов 36-й рік. Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку; проте вона знала, на що йде, втікати не збиралася. Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
