Эпиграф: «Думаете, есть что-нибудь в мире, чего бы побоялся казак?»
Н. Гоголь, «Тарас Бульба»
В 1835 г. увидел мир сборник повестей Н. Гоголя «Миргород». Большинство произведений было посвящено изображению бесцветного и пустого провинциального существования. Завершает этот сборник героическая повесть «Тарас Бульба». Такое объединение произведений под одной обложкой не было случайным. Ведь Гоголь давность символизирует с современностью для поучения. Не находя в современной жизни героических характеров, писатель обращается к легендарной странице в истории Украины - Запорожской Сечи.
Центральной фигурой произведения есть Тарас Бульба. Гоголю удалось создать многоплановый образ героя. Мы видим Тараса и в быту, в повседневных ситуациях, и в бою. Познаем его как отважного полковника, отца, сурового мужа, хозяина, умного и здравомыслящего человека, с веселым характером, искренним сердцем и легким характером.
Тарас Бульба - живое воплощение черт украинского казачества, его героизма и свободолюбия. Пожилой полковник - пылкий патриот, грозный мститель. Он отважный и мудрый полководец, который имеет безграничное уважение среди казаков. Когда в бою под Дубной прибыли свежие силы ляхов и стали теснить запорожцев, казаки хотели видеть своего полковника в последний миг жизни: «Но, казаки, не хотят умирать, не увидев тебя в глаза; хотят, чтобы глянул ты на них перед смертным часом».
Тараса воспитала суровая жизнь, преисполненная боевых тревог, постоянных стычек с татарами, то с ляхами. Сабля в бою была ему за мать, добрый конь - лучшим товарищем. Смелый, закаленный в боях, жил пылкой любовью к Родине и всегда был верный своей обязанности. В битве он бился до последнего: его бессознательного отбили казаки у ляхов.
Предателя Андрея Тарас убивает своими руками. А когда мужественный Остап во время смертной казни на миг ослаб в силе и позвал отца, Тарас, натыкаясь на опасность в польской столице, сразу откликнулся из толпы, чтобы ободрить сына. Умирая мученической смертью от ляхов, старый полковник думает не об огне, которым собирались его жечь, а о своих товарищах, заботится о том, чтобы они убежали от врага.
Изображая образ великой победоносной силы, Гоголь, тем не менее, не идеализирует Тараса. Из разных эпизодов произведения мы узнаем, что он бывает грубый, резкий, упрямый. Но, вопреки всем этим недостаткам, Тарас - герой, который вызывает увлечение своим героизмом, отвагой, преданностью родной земле и своим товарищам.
Максим Рильський починав своє творче життя у складний час. Поразка першої російської революції, економічні труднощі в країні, глибоке соціальне розшарування, назрівання нових політичних потрясінь — все це викликало до життя нігілізм і зневіру у світлі поривання, любов, дружбу. Митці включалися в літературну боротьбу, і молодому поетові важко було розібратися в політичних поглядах і уникнути різних ідейних впливів. Він зробив єдине, що міг зробити у і їй ситуації: поринув у світ краси, природи, любові. Зовсім юний, він писав про те, що відчував, на що відгукувалися найтонші струни його душі.
Мені дуже подобається рання лірика Рильського. Я не бачу, не відчуваю декадентських впливів і мотивів, як про те пишуть авторитетні дослідники творчості. Читаючи ці мініатюри, я неначе бачу перед собою широке біле поле гречки, яке мерехтить тисячами краплинок роси у променях вранішнього сонця; блакитні отари перших пролісків; опалий лист осики на тихому плесі . Чую, як співають золотії струни, як піняться весняні потоки, як вогко вигукують про кохання краплі дощу по шибках. У поезіях молодого Рильського воно різнокольорове: дощ блакитний, птахи срібнокрилі, коні вогняні…
(Вірш можна свій,це наприклад)Мені подобаються багато його творів, але найбільше мене хвилює ліричнії мініатюра «Яблука доспіли». Це один із чудових зразків любовної лірики, де поет оспівує кохання — поезію і сонце життя. Вірш схожий на народну пісню, в якій ідеться:
Не всі ж тії та сади цвітуть,
Що зарання розвиваються,
Не всі ж тії та вінчаються,
Що любляться та кохаються.
Якось у житті так виходить, що перше кохання завжди залишається в пам’яті ,і все життя, але не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохали на зорі юності. Рильський у творі «Яблука доспіли» проводить паралель між явищами природи і людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт описання в природі: «Яблука доспіли, яблука червоні!» бувають тільки восени, яка аж ніяк не є символом розквіту кохання. Молоді люди розлучаються і, назавжди.
Останній поцілунок, останні обійми — і закохані більше ніколи не зустрінуться. Не хочеться вірити, що таке сильне почуття просто згасло. Ні! І я малюю романтичну історію.
Хлопець не з власної волі покидає кохану. Він іде захищати рідну землю від ворогів. Прекрасний, мужній чоловік держить у руці тендітну руку дівчини, яка випроводжає його на війну. Вони йдуть садом, і червоні яблука падають їм під ноги. Ось попереду вже видніється поле, до якого проведе воїна дівчина. Вони поспішають, чи зустрінуться ще коли, чи повернеться він живий –здоровий до коханої. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих, навіває їм сумний начни, а пейзажна картина осені відтіняє біль розлуки
