Хелп

...
Визначіти тему та ідею творю "Ніч перед боэм"О.Довженко.
Диктант "Ерудит" за змістом оповідання "Ніч перед боэм"
1.Розмова бійців у ніч перед боэм відбувалася в ... .
2 .У яку пору року діды перепраляли бійців через Десну?
3.Військове звання Колодуба - ... .
4. Стару кепку діда Савки Довженко порівнюэ з ... .
5.Переправляючись через Десну,найбільше хвилювався,бо не вміы плавати, ... .
6.Сина діда Платона звали ... .
7.Військову звання сина діда Платона - ... .
8.Прізвище діда Платона - ... .
9.Сина діда Савки звали... .
10.Про що говорить діыд Платон:"Вона буваэ всяка. Одна глибока і бистра, як калюжка - по кісточки..."?
11.До війни Колодуб працював... .
12.Кого з героїв історичної пісні ставить у приклад бійцям дід Платон?

Григорій Многогрішний
завжди прагнув життя,
гідного людини, він вважав:
«Краще вмерти біжучи, ніж
жити гниючи». І якимось
дивом хлопець утік, на ходу
вистрибнувши з «дракона».
Це був вірний стрибок у
смерть, однак «сміливі
завжди мають щастя», і
Григорій здобув щастя і волю
як нагороду за пережиті
страждання.
Герой опинився у родині
Сірків, де його прийняли, як
рідну дитину. За це юнак був
дуже вдячний цим людям і
не зміг утекти, не
попрощавшися з ними, бо
душа через те боліла. А як
часто можна зустрітись у
житті з людською
невдячністю. Ми бачимо, що
Григорій був порядною
людиною. Все, що він
пережив, не зламало його, не
заллямувало чисте й світле
серце.

Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе  сином рiдноï землi, рiдного краю. i це найсвятiше почування "живить надiю,  певну вiру в iдеали". про це святе почуття людини i йдеться в одному з  найпатрiотичнiших творiв  - поемi миколи вороного "євшан-зiлля".в основу сюжету покладено легенду з лiтопису. сина половецького хана князь  володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. зростала дитина у багатствi, маючи  усе, бо князь: оточив його почотом  i розкошами догiдно  - i жилось тому хлоп'ятi  i безпечно, i вигiдно.сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам'ятi рiдних людей,  степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав "край чужий, чужi  звичаï як за рiднi уважати". зачерствiло його серце, переродилася душа. не  вражає юнака пiсня посланця: там, де пустка замiсть серця,  порятунку вже не i все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони   прокинутися найсвятiшому почуттю  - любовi до рiдного краю. "рiдний степ  - широкий, вiльний" "раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний". i вже  нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. вiн  зрозумiв, що найдорожче для людини  - ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю: краще в рiднiм краï милiм  полягти кiстьми, сконати,  нiж в землi чужiй, ворожiй  в славi й шанi пробувати! проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розкидала доля  украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. блукають вони у пошуках щастя,  не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: де ж того євшану взяти,того зiлля-привороту,що на певний шлях направить,  - шлях у край свiй повороту? !