Богдан Теодор Нестор Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім, на Тернопільщині, в сім’ї священика. З шести років жив у Бережанах, у діда священика. Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання.
Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет.
1892 — 1895 навчався у Львівському університеті, по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 — 1899). Займається творчою діяльністю. З’являються перші оповідання: “Дідусь”, “Нездала п’ятка”, “Над ставом”, “Гусій” та ін. 1897 р. з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, яку здавна кохав.
1899 р. — їде до Кракова, де розпочинає свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі.
1912 р. Б. Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові.
Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи. Тут з листопада 1915 р. мешкав у м. Раштат біля Бадена, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури).
З 1916 — просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу.
Влітку 1917р. відвідав Львів, Бережани, могилу батька Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким. Наприкінці 1925 р. Лепкий повернувся до Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше — професором Ягелонського університету (1932).
Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім’єю перебував на відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). У роки Другої світової війни старий, хворий письменник не тільки втратив роботу в університеті, а й зазнав переслідувань. Помер Б. Лепкий 21 липня 1941 року в Кракові. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).
. Я вважаю, що релігія дуже допомагає по-справжньому праведним людям зберегтися в нашім суспільстві, подібно діамантам, які сіяють у купі каменів, ще не покрившись пилом і брудом.
Саме такі люди вірять у духовне відродження суспільства й саме завдяки їм нас ще можна врятувати від моральної деградації. Коли пишеш про любов і милосердя, мимоволі згадуєш поїздку в міському транспорті в годину пік. Це видовище жахає. Юрба народу з перекрученими злістю особами влітає у відкриті двері, давлячись і штовхаючись. Ця картина прекрасно ілюструє «любов» друг до друга й безкорисливе «бажання до Що ж отут говорити про безкорисливість? Про нього не може бути й мовлення. Допускаю, що люди можуть допомагати родичам і друзям, але я дуже рідко гаю цю картину серед незнайомих один з одним людей. Все це змусило задуматися мене над питанням: «Чому?» Щоб вилікувати від хвороби, треба знати її причину.
Любов , чесність, милосердя - без цих чеснот померає людська душа.
Не потрібно зраджувати своїм принцрпам, але при цьму не бути жорстоким і байдужим до людей, які потребують твоєї до
