Написати враження про оповідання "Лось" Є.Гуцало

Кожна людина має улюблену справу, щось, чим вона справді ці­кавиться, що допомагає їй проявити себе. Я не маю на увазі роботу — хоча робота теж буває захоплюю­чою. Я кажу про хобі.

Деякі люди, які люблять свою роботу, часто кажуть: моє хобі — моя робота. Але як може регулярний заробіток, справа, що її ви повинні ви­конувати, бути хобі?

 Для мене хобі означає улюблене заняття у вільний час, яке допомагає мені розслаби­тися й забути про свої проблеми. 

Хобі бувають так само різномані­тні, як і самі люди. Рибна ловля, в’я­зання, фотографія, перегони, плаван­ня з аквалангом - усі ці види діяль­ності можуть бути хобі (тільки якщо це не постійна робота людини). Але найчастіше хобі асоціюється в нас із колекціонуванням речей.

Люди, звичайно, обирають об’єкт для колекціонування залежно від різних обставин. Багаті можуть собі дозволити колекціонувати будинки й машини. Той, хто багато мандрує, має можливість привозити- експона­ти з різних країн: монети, національ­ний одяг або сувеніри. Якщо всі ваші друзі колекціонують марки або знач­ки, ви, ймовірно, збиратимете те саме: тоді ваші друзі, напевно, оці­нять вашу рідкісну марку або листів­ку; крім того, ви зможете обмінюва­тися експонатами.

Останнім часом у житті людей —  як підлітків, так і дорослих —  з’яви­лось нове хобі. Це Інтернет. Усього пару років тому мало хто знав про це, і дуже мало хто міг собі це дозволити. Тепер ми маємо комп’ютери в себе вдома, у школі, на роботі в батьків, а в містібагато комп’ютерних цент­рів й Інтернет-кафе. Таким чином, у наш час кожен може приєднатися до міжнародної комп’ютерної мережі й відправитися в мандри у віртуаль­ний світ, де можна знайти все те, що існує в справжньому житті, і навіть більше. Різниця в тому, що речі, які в реальному житті вимагають дії - від­відування нових місць, спілкування з людьми, навчання на мовних кур­сах, покупки в крамницях – усі ці пе­реміщення в просторі можна зроби­ти ні на крок не відходячи від свого комп’ютера!

Звичайно, віртуальне життя ні в якому разі не замінить нам реаль­не життя, і ми, безумовно, відпочи­ватимемо не тільки перед комп’ютер­ними моніторами, але також займа­ючись реальними речами: рибною ловлею, в’язанням, фотографією, пе­регонами, плаванням з аквалангом.

Без Минулого Нема Майбутнього.Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла. 
Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів.
Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою. 
А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати.   
Потреба заглянути в глибину століть диктується необхідністю збагнути сенс забутих уроків історії, знайти в них живі і на дихаючі цінності, створені нашими