В оповіданні лось показує Євген Гуцало

Ідейно-тематичний зміст

трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р.,  під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично  викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану  на хабарництві. в основі сюжету —  справжній факт: багаторічне клопотання батька  драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками  дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор:   «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки,  як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »

жанрові й стильові особливості

ця позиція і. карпенка-карого дуже цікава,  бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони  дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь».  саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.

сюжет  твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра  «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда,  у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих  у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей  між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).

Історічні пісні та думи мають схожі риси - наприклад, у обох є сюжет, обидва мають оповiдний характер та часто присвячені історичним постатям або подіям. Але є риси, що відрізняють ці жанри один від одного.
Історичну пісню співають (на то вона і пісня), а думу проговорюють речитативом під акомпанемент ліри, кобзи, або бандури. Речитатив - це повільне проказування, схоже на спів, але не спів. 
Думи більші за розміром за історичні пісні і складніші за будовою. 
У дум і пісень різні метричний рисунок та римування. У піснях усi рядки мають однакову кiлькiсть складiв, причому наголошені i ненаголошені склади чергуються. У думах не так, у думі рядки рiзнi за кiлькiстю складiв, дума не має читкого ритмічного малюнка та чергування наголошених-ненаголошених складів. 
Пісня подiляється на строфи, об´єднані мiж собою римою, а дума не поділяється.