Саме така думка прийшла й до голови головного героя твору, багатого шляхтича, чиновника земського суду Мартина Борулі. У нього є заповітна мрія – зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Після того, як пан Красовський назвав Мартина «бидлом», а його сина – телям, доведення «дворянської лінії» стало для нього справою честі.
Не звертаючи уваги на те, що він викидає гроші «на вітер», Боруля наполегливо і навіть із завзяттям судиться, не бачачи і не розуміючи , що повірений Трандалєв просто дурить його. А найголовніше, сам герой не зумів би пояснити, для чого він так прагне дворянства, адже в його житті і так все гаразд. Він має дружину, сина і доньку, веде чимале господарство.
Смішно дивитися, коли Боруля, який звик прокидатися спозаранку, щоб бути схожим на дворянина, намагається по-панські довго лежати у ліжку, хоч й нього й болять всі боки від того лежання. Своїх дітей Мартин Боруля змушує називати його «папінька», а дружину – «мамонька». Дочці він не дає працювати, щоб вона звикала до дворянського життя.
Скільки грошей даремно витрачається на дворянський антураж! Не можливо серйозно гати за спробами героя п’єси бути благородним: очікуючи «кофій», який повинні привезти з міста, Боруля просить дружину дізнатися, що ж з ним робити: «Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички – вона зна – і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?».
Хоча Мартин Боруля і гарний батько, але засліплений дворянством, він ледь не зламав життя своєї доньки Марисі. Він відмовив сватам Миколи, коханого парубка Марисі, пояснюючи це тим, що «Не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій лінії…». Боруля в чоловіки доньці готовий взяти навіть регістратора Націєвського – несерйозного міського франта, балагура, який ще й любить випити за чужий кошт. Марисю дуже дивує така зміна в батькові, адже вона була вихована зовсім по-іншому.
Объяснение:
Відповідь:
натурою для картини послужив курінь в садибі сестер художника, в селі Козачому. Запорожцем йому позував місцевий селянин Степан Кругляк, образ же старого- пасічника був збірним. Картина отримала схвалення Ради Академії мистецтв і критики. У 1905 році вона експонувалася на Першій всеросійській художній виставці у Львові. «Гість із Запоріжжя» – один з кращих творів української історичної живопису на козацьку тему. Це найбільш вдала робота Ф. С. Красицького, його єдина завершена тематична композиція.
Пояснення:
