Тема: невільне становище рідного народу
Ідея:засудження байдужості людей до горя своєї Батьківщини.
Жанр: ліро-епічний вірш
Художні засоби:
епітети:силу невблаганну,братів рідних,земля обітована,золотоверхім місті
метафори:сліпої долі,заграло та й ущухло Червоне море,безрадісна пустиня,отара безпричальна
порівняння:І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя!,...народами, що, мов леви в пустині,рикали...,народи розбіглися, немов шакали ниці,вихід із Єгипту,немов потоп,вдень ішов, мов туча грізно-біла
символи: дух часу, червоне море, фараон, заповіт новий
звертання: ненависна чужинко
риторичні запитання:Чи довго ще, о господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?Коли скінчиться той полон великий,що нас зайняв в землі обітованій?І доки рідний край Єгиптом буде?Коли загине новий Вавілон?
Читаючи твір Івана Карпенко-Карого "Сто тисяч", розумієш, що у світі далеко не все вимірюється грошима.
Хіба щастя людини можна виміряти купюрами і наділами землі? Звичайно ні. Гроші є добром коли вони в міру, а в інших випадках вони занепащяють життя людини. Це яскраво демонструється на прикладі Герасима Калитки. А от кохання сина Калитки Романа з наймичкою Мотрею є позитивною стороною твору, тому що воно є чистим і безкорисним, не залежним від грошей і інших матеріальних чинників.
Отже, все в житті ціннне, але не все вимірюється грошима.
