Дон Кіхот і Санчо Панса - два, здавалося б, полярні світи - два абсолютно різнопланові персонажі, яких ніщо не може поєднувати.
Але життя - річ непередбачувана, і ось справжній ідальго вже поряд зі звичайнісіньким селянином пліч-о-пліч ідуть шукати кращого життя, стають у нерівну боротьбу з жорстоким світом, змагаючись за добро і справедливість.
Порівняльна характеристика персонажів показує ті протилежності, які притягнулися, не зважаючи на обставини.
Дивно, як у постійній взаємодії двох діаметрально протилежних особистостей виникають спільні мотиви для діяльності, з'являється порозуміння та справжня дружба, готова йти на жертв для забезпечення благородних цілей.
Дон Кіхот
Санчо Панса
Походження
З благородної сім'ї, типовий ідальго, котрий отримав гучний титул, має привілеї дворянина, проте зовсім не має грошей
Бідний селянин. За життя збагатився дітьми, проте не має нічого більше. З родини хліборобів.
Зовнішність
Високий, худорлявий. Обличчя має різко окреслені риси. Фізично не підготовлений, дещо слабкий.
Низький, повний, з короткими ногами та чималим животом. Обличчя масне, гладке.
Заняття
Лицар
Зброєносець
Життєва мета
Благородна. Мріє захистити нещасних та знедолених, знищити зло та несправедливість.
Корислива. Бажає здобути посаду губернатора.
Риси характеру
Хоробрий, безстрашний, ідеаліст, романтик, розсудливий, освічений, добрий, співчутливий, мріє встановити чітку грань між добром і злом і стерти останнє з лицяземлі.
Боягуз, реаліст, людина слабкої волі. Корисливий, переслідує меркантильні інтереси, керується можливістю збагачення та наживи. Є прообразом «народної мудрості» без обов'язкової освіченості.
Символізм
Є символом віри у правду, добро та справедливість.
Є символом тверезої думки, адекватного світосприйняття.
Спільні риси
Дивакуваті, добрі, людяні, здатні на шаленство заради досягнення мети
ответ: Перший літературний твір В. Винниченка - оповідання «Сила і краса» (згодом автор змінив назву на «Краса і сила») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина». Наступні твори склали першу збірку «Краса і сила» (1906), до якої увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти», «Антрепренер Гаркун-Задунайський», «Голота», «Біля машини», «Мнімий господін». Рання проза В. Винниченка суттєво розширила тематику української літератури, показавши різні верстви суспільства та гострі соціальні контрасти. Ці та інші твори викликали схвальні відгуки І. Франка, Лесі Українки, С. Єфремова, М. Коцюбинського та ін. Загалом В. Винниченко написав близько ста творів малої прози, зокрема такі новели як «Суд», «Боротьба», «Честь», «Студент», «Солдатики», «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», «Хто ворог?», «Раб краси», «Глум», ««Уміркований» та «щирий»», «Таємна пригода», «Талісман» тощо. Для новелістики В. Винниченка характерний жанр соціально-психологічного оповідання з динамічною фабулою, в основі якої лежить якась пригода, часто сповнена таємниць. Важливу роль у структурі сюжету відіграє випадок, який забезпечує динаміку діїЗ 1907 р. у творчості В. Винниченка починається новий етап. Письменник створює новели, романи та п’єси, у яких досліджує питання моралі й таємниці людської психіки. Період 1907-1912 рр. став зоряним часом драматургії В. Винниченка, коли з’явилися такі п’єси, як «Дизгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Великий Молох» (1907), «Memento» (1909), «Чужі люди» (1909), «Базар» (1910), «Брехня» (1910), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911), «Гріх» (1919) та ін. Гострота п’єс В. Винниченка знаходила щирий відгук серед широкого кола глядачів, які шукали відповіді на актуальні питання часу. П’єси «Брехня», та «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» з успіхом ішли майже в усіх кращих столичних театрах Європи.«Винниченко у своїх творах, як мало хто з сучасників, зобразив національну й соціяльну неволю українського народу як органічну єдність його трагедії. Він створив ґалерею безсмертних персонажів, які відчули ганьбу цієї неволі й оголосили їй війну. Він умів схоплювати соціяльні контрасти й конфлікти своєї доби, розкривати її болючі рани, скидати маски з лицемірів і фарисеїв, розкривати брехню, безчесність, нелюдяність, таврувати людські пороки (занепад моралі, людської гідності, злочинство, розпуста). Він, найбільший наш людинознавець, умів, як мало хто, зобразити людські страждання, оголювати душевні рани, розкривати таємні нестерпні муки людини й бачити такі глибини трагедій і катастроф, яких наша література ще не знала. Він умів у нашому житті, у нашій літературі зосереджувати свою творчу увагу на багатьох вічних, загальнолюдських проблемах і тим витягав нашу літературу на великий світовий тракт.
Як письменник-гуманіст Винниченко глибоко вірив, що в людині, в людській спільноті цілої нашої плянети, переможе добро, правда, щастя. Він пристрасно до самої смерти вірив, що людство вийде з сучасної прокажельні на радісний шлях сонцеїзму і вселюдського узгодження. Ідея людського щастя на Землі проймає всю його творчість від перших оповідань і романів до останніх і досі не друкованих ще творів»
Объяснение:
