План до образу климка джури

Якось (це було років два-три тому) я просто сиділа, гортала сторінки хрестоматії і, зупинившись навмання на одній сторінці, почала читати просто з твору. То була повість «Кайдашева сім'я», і тоді вона видалась мені неймовірно смішною, кумедною. Я читала і не могла відірватись... 
Пройшли роки. Я подорослішала, стала розумнішою, стала серйозніше сприймати речі, які раніше видавались такими смішними. І лише тепер, читаючи цю повість у десятому класі, почала замислюватись над тим, чи всі ці сварки, що кожен день отруюють життя і батьків, і їхніх синів і невісток відповідають нормальній психології людини? Нечуй-Левицький казав, що про народ треба писати без будь-яких прикрас, і ми можемо не сумніватися в ре¬алістичності повісті; та часом думається: чи може таке бути, щоб людина людині навмисно виколола око або підняла руку на батька через якусь побутову сварку? А особливо в ті часи. Ті часи... Так, але ж саме час є одним з найважливіших чинників впливу на життя людини, її вчинки. А як пам'ятаємо, події у повісті відбуваються в пореформеному селі, коли так всім захотілося земельки і кожен ладен був зі шкіри лізти, аби тільки відстояти свої права на власність. І це, безперечно, сприяло насамперед духовному роз'єднанню людей, деградації людської душі. Хоч, можливо, і спонукала їх до того постійна залежність від матеріальних нестатків. 
Узяти хоча б Лавріна й Малашку. Веселий, жартівливий хлопець, небайдужий до всього прекрасного, і добра, лагідна, співуча дівчина. Вони — ідеальна пара. Та, на жаль, «капіталістична» дійсність і необхідність пристосовуватись до звичного життя руйнують усі їхні добрі задатки. Мелашка стає все більш схожою на Кайдашиху, та і всі ті безперервні колотнечі змінили й Лавріна не на краще. Що вже казати про сварливу Кайдашиху, яка й так мала недобрий характер. Вона стає ще злішою і егоїстичнішою. Час нещадний, він ламає таких слабкодухих, як Омелько Кайдаш, та й ті ж Мотря і Карпо стають прикладом змізерніння людської душі. Усе, що вони здатні відчути, — ненависть, жорстокість і злість. Сварливі і обмежені люди. 
Так, людина не владна над часом, він сам диктує свої вади. Та зупиніться на мить і задумайтесь над тим, що є для людини сім'я. Сім'я — це чи не найдорожче з усього, що має людина. Тож чи варто жертвувати нею? Так і хочеться сказати: «Зупиніться, подивіться навколо, ви стоїте над прірвою, ваше життя ламається, летить під укіс. Зупиніться, поки не пізно!». 

 Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання.У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціально за для цього вчителі. Це дало змогу їй вільно опанувати французьку, німецьку, англійську мови, не кажучи вже про російську та польську.Окрім того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші. Маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися з найпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них. Писати дівчина почала ще й не досягнувши десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімом Леся Українка, почали з’являтися в пресі регулярно. У своїй другій збірці «Думи і мрії», виданій у Львові 1899 року, Леся Українка вмістила дві поеми: «Роберт Брюс, король шотландський» і «Давня казка», які своєю тематичною й ідейною спрямованістю становили певний етап не лише у творчості поетеси. Питання, пов’язані з соціальним та національним визволенням народу, піднімалися з особливою виразністю та гостротою. Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних з давньою історією, з далекими середньовічними часами. Це дозволило їй з більшою волею говорити про речі, які суворо контролювалися цензурою.Хоча де б і в яких умовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім’я Косачів, — це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найосновніше — відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри. Все життя, як дорогоцінний скарб, збирала.Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові — Клименту Васильовичу Квітці, талановитому музикознавцю. У 1894 році родина поетеси поселяється в Києві.