. Дід Андрій – старий сивочолий 70-річний чоловік, голова родини. Він доглядав за домом і двором, пасікою, взяв собі за обов’язок навчити Павлуся козацьких умінь – їздити верхи, кидати спис та аркан, їздити верхи, стріляти з лука і рушниці. Часто розповідав козацькі пригоди своєї молодості, а онуки його залюбки слухали. Саме він найпершим передчував прихід татар і саме він скликав людей на тривогу – пожежу, яку й вчинили татари. Він боронив свою родини до останнього, аж доки йому не розчерепила голову татарська шабля.
Степан Судак – батько родини. Доволі ще молодий і ловкий чоловік, дуже кмітливий, відважний, щиросердний. Під час нападу татар на вку потрапив в татарський аркан, хоч до останнього боронив сім’ю. Зумів розкрутити мотузку і визволитись з неволі, ще й ближнім поміг. Пристав до козаків і воював разом з синами проти татар. Не хотів відпускати Павлуся на пошуки сестри, але повірив в сина і не помилився.
Палажка Судак – дружина Степана, мати Петра, Павла і Ганни. Спражня українська жінка – дбайлива господиня і любляча мати. Під час нападу на вку обороняла свою сім’ю не гірше од чоловіків. Коли побачила, що її дочку Ганнусю беруть в полон, оскаженіла і рубала сокирою на всі боки. Коли ж в неї відняли сокиру, то билася кулаками. Боронила своїх дітей до останнього, аж доки ніж татарина не пробив їй груди.
Петро Судак – старший син родини, молодий вродливий парубок, уже деякий час козакував, тому не був присутній під час нападу на вку. Вперше з’являється у повісті, коли знаходять у степах Павлуся. Він щирий, вірний, розумний, справжній патріот, відважний і сміливий. Разом з братом вони йдуть по слідах татар, згодом знаходять батька. Петро, як і батько, не хотів відпускати Павлуся на пошуки сестри, але побачив в молодшому братові велику силу духу, тому й відпустив його.
Павлусь Судак – головний герой твору, хлопець-недоліток 15 років. Навчився всім козацьким справам від діда і сам навчив сестру Ганнусю. Дуже любить свою сестру з якою вони завжди разом, часто виручали один одного. Коли Ганнусю й батька забрали в полон, а мати й дід загинули від рук татар, Павлусь зумів вибратись з вки викравши татарського коня. Був поранений дорогою до степу у плече. Потрапивши до козаків і знайшовши брата й батька, утвердився в думці про пошуки сестри і, попри заперечення батька й брата, вирушив в дорогу. Виявив себе як відважний, сміливий, кмітливий, розумний і хитрий парубок, який зумів вивчити татарську мову і обманути Девлет-гірея. Усе заради того, щоб знайти сестру. Його таланти були відзначені Давлет-гіреєм – він пропонував Павлусю з сестрою залишитись в нього. Але хлопець обрав повернення додому, яке й отримав від хана.
Ганнуся Судак – наймолодша з сім’ї Судаків, дівчинка-недоліток 13 років. Навчилась козацьким справам від Павлуся. Завжди заступалась за старшого брата, коли той провинився. Єдина, хто знала, де ховається Павлусь. Під час нападу на вку була взята у полон. Була знайдена Павлусем в Криму. Повністю слухалась настанов брата як вести себе перед ханом. Врешті отримала звільнення завдяки Павлусю. Разом з братом вони повернулись додому.
Відповідь:
«Чи не той то хміль» аналіз (паспорт)
Автор невідомий
Назва «Чи не той то хміль»:
Жанр: історична пісня.
Рік написання/видання приблизно 1649
Літературний рід: ліро-епочний твір
Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.
Пояснення:
