Контрольну вчора ми писали,
А вчитель гав ловив в журналі -
Тому ми швидко так списали.
А на наступний день,
Під звук пташиних теревень,
Оцінку і дознали.
Тепер хоч в воду, хоч з моста
У мене двійка - не спроста!
Я ж навіть списував і коми!
У кого? У сусіда Толі!
- Толян, сусіде, як це так?
Мені тут двійка - не п'ятак!
- Мій добрий друг, я теж списав
і маю не п'ятірку!
Такого ж лебедя - цю двійку!
За це я дякую сказать повинен
Цьому кирпатенькому Тимі!
- Тимко, Тимко, як написав?
- Так як і всі - усе скатав!
- На скільки?
- Краще б не казати!
- У кого встиг?
- У Гончаренко Каті!
- Катрусю, Катя, Катя, Катя!
Що сталось? - годі плакать!
- Ой, не кажи мені нічого!
Тепер з моста, тепер - у воду!
Через це "Два"! Хоча би "Три"!
А все у цьому винен ти!
- Чому це я? Знайшла на кого!
- А списувать знайшли же моду!
От я, дурна, у тебе і списала.
Якби ж я знала, якби же знала...
Дзвінок тут швидко пролунав
Наш клас із класу повтікав.
Лиш я сиджу, рука сіпнулась -
Отут-то коло і замкнулось!
* , понесло, понесло. Його і справді я вигадала, тільки якщо думаєте, що вчитель зважить на те, що ви не могли такого написати, то просто переробіть все у невіршовий варіант - вам ж не ліньки?*
И пусть мне судьбой уготованы муки,
Не камень на плечи, а целый обвал,
Но стану я к счастью протягивать руки,
А буду молиться на свой идеал.
Так пусть же судьба обездоленно плачет
И мучит, казня нестерпимо притом, –
Я всё-таки сильная, что-то я значу,
Весь мир удивляю красивым дитём.
Должна одолеть, коль накатятся беды,
Печаль покорится – должна я смолчать.
Немеркнущим светом я – женщина, метой –
Зажженная Богом на счастье свеча.
Меня кто оставит, – оставлен сам будет,
Кто словом осудит, – судим будет сам.
Земное с небесным – такой я пребуду!
Такою достанусь грядущим векам. (если что перевод это)
