Жіноча недоля для Т. Шевченка — це передусім соціальна трагедія, всенародне лихо, породжене кріпацькою сваволею. Образ нещасної, закріпаченої жінки поет носив, "наче цвяшок у серце вбитий". Цей зойк душі, крик зраненого серця вилився пекучим гнівом до панів-лиходіїв, які топтали жіночу гідність, плюндрували жіночу красу, розпинали материнську радість.
Знедолена жінка-рабиня стала постійним супутником Шевченкової поетичної музи. Оповиту ніжною любов'ю і ласкою, він проніс її, страдницю, крізь усе своє творче життя, віддав їй величезну наснагу свого таланту, підніс до високих художніх узагальнень.
Объяснение:
