Серед українських істориків-романтиків, яким зазвичай притаманні багатоманітні поєднання дослідницьких практик (етнографічної, мовної, літературної, археографічної, археологічної, антикварної та ін.), творчість Пантелеймона Куліша вражає своєю розмаїтістю і неподільним з’єднанням різнородних компонентів.
Зокрема, дивує різноманітне і незвичайне поєднання його громадських, інтелектуальних та культурних ролей: письменник, публіцист, перекладач, просвітник-популяризатор, мислительінтелектуал та провідник національно-визвольного руху і водночас оригінальний історик-аматор, який залишив на полі академічної історіографії яскравий, неповторний слід. Недаремно знаний дослідник інтелектуальної біографії та спадщини цього українського мислителя Євген Нахлік висловлює думку про синкретичність його світогляду1.
Взагалі П. Куліш посідає унікальне місце як в українському громадському житті ХІХ ст., так і в тодішньому романтичному історіописанні. Адже він, за висловом англійського історика Девіда Сондерса, був однією з ключових фігур української минувшини середини ХІХ ст.2. Зазначимо, що одеський історик Олексій Маркевич тримався думки про П. Куліша як «найсильнішого з південно-руських романтиків»3. Заразом Д. Багалій відзначав, що П. Куліша не можна назвати «присяжним істориком», себто професійним науковцем4. Російський учений О. Пипін уважав, що «Куліш ніколи не був ні чистим етнографом, ні чистим істориком (курсив наш. – О. Я.) – в історію й етнографію він вносив поетичне збудження…»5. Зрештою, контексти його історичного письма як нефахового, точніше приватного вченого мають самобутні, часто незвичайні виміри, які складно вкласти в існуючі стильові канони.
Тож П. Куліш як історик привертає увагу специфічними інтелектуальними поворотами думки, дивовижною, як на ті часи, світоглядною еволюцією, цікавими мисленнєвими зв’язками, здатністю до інтуїтивного проникнення в суть світу минувшини, егоцентричною вдачею, масштабною та розмаїтою творчою спадщиною тощо.
