«…Не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами»,
«…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. Ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».
«…Незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. Як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…»
«А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором? Ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий!»
«Якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! Якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя!»
«Її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (Максима) з темного гробу, повернуло йому життя».
ответ: Добридень Соломіє! Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали про тебе, і ти мій улюблений персонаж.
-Добридень! Тож ти мене вже знаєш, а ти хто?
-Я теж Соломія учениця 8 класу і твоя палка шанувальниця.Скажичи не було тобі страшно йти відбивати Остапа у турків?
-Звісно страшно але я кохала його тож не змогла б кинути.
-А чому ти тікала з села?
-Я тікала не просто так а від панщини. Адже люди українські нісикунди спокою не мають крутяться у ярмі панському ось я і втекла з Остапом долі кращої шукати.
-Ось саме і тому я тобою захоплююсь адже ти така безстрашна і просто втекла з села не боячись покарання.
-Я рада що в мене є такі шанувальники як ти, тож бери з мене приклад і ніколи не здавайся! А зараз мені треба йти ,тож бувай!
-Дозустрічі Соломіє!
Объяснение:
