шекспірівський гамлет належить до так званих «вічних» образів, як відділяються від твору, що їх породив, та починають жити своїм життям у творах інших часів і народів.
спадкоємець датської корони гамлет вирушає на навчання до віттенберзького університету й там перебуває в непідходящому і, до того ж його найближчим другом стає нетитулована особа. принц дуже любить мистецтво, театр, сам пише вірші. дізнавшись про смерть батька, молодик приїхав додому до ельсинора, де він побачив, що й матері в нього, здається, більше немає… підозріла смерть короля, батька гамлета, ганебне раптове заміжжя овдовілої королеви гертруди… язик не повертається назвати її матір’ю! зустріч із привидом знімає заволоку таємниці з королівської смерти, тож винуватець названий. молодик вирішує передусім перевірити, чи не був привид просто галюцінацією. із цієї миті й починається народження «вічного образу»: перевірка приводить принця до страшних відкриттів, що дорогі йому люди зрадили його (мати, кохана офелія, полоній, лаерт, також розенкранц і гільденстерн, з якими він навчався в університеті).
гамлет цілком може ухвалити миттєве рішення та виконати його. так помирає полоній; вирішується доля розенкранца та гілденстерна; рвуться всі зв’язки з офелією, шкода, що вона виявилася такою слабкодухою.
коли гамлет бачить дядька, його рука тягнеться до шпаги, але хіба «мишоловка» влаштовувалася тільки для клавдія? найгірше те, що, крім гораціо, принцеві нема на кого покластися; бо датчани не зрозуміють його, хоч і люблять; їм ближчий лаерт, якого вони до замку. тому вбити клавдія – означає стати таким самим, як він, а для молодика немає нічого ганебнішого за це. він пустить у хід рапіру після того, як мати вип’є отруту, після зізнань лаерта, перед своєю неминучою смертю. його понесуть, як воїна, чотири капітани, а фортінбрас знає сенс у хоробрости та боягузтві.
цей образ настільки суперечливий і незвичайний, що люди, розмовляючи про гамлета, будуть говорити самі про себе. вічно.
