Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого (5 березня) 1827 у селі Веселий Поділ Хорольського повіту в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Початкову освіту він здобув дома за до матері, а 1840р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости». Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім’ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі “Основа”, що з 1861 p. виходив у Петербурзі. 1861 pоку письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». На сторінках цього тижневика часто з’являлися соціально гострі, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів, матеріали. За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліцейський нагляд. Глібов відомий як байкар, перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв’язку з валуєвським циркуляром. Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається до Чернігова та деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З1867 р. він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-«метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей. Помер 10 листопада 1893 р. в Чернігові.
Звичаї, традиції українського народу. Повість «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха про власне дитинство. Це спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, пам’ять про рідних і односельців, про події, які пройшли колись перед очима. Звичаї та традиції українського народу письменник зображує так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів.
Мені дуже сподобалася повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять», бо в ній змальований казковий світ, народна мудрість, споконвічні цінності мого народу. Культ матері, праці, рідного слова відкривається перед маленьким героєм твору. Відчувається у письменника глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів: з любов’ю ставляться селяни до землі, роботи з нею, до дерев, з якими розмовляють, як із живими. Тут і вишивані рушники, і калина, і повага до хліба. Всі ці закони життя вироблені упродовж багатьох сторіч.
Змальовані у творі традиції і звичаї — це ті неписані закони, якими люди керуються в найменших щоденних і найбільших загальнонаціональних справах. Це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Вони складалися упродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом.
Українські традиції ввійшли в наше життя, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня — без паски і писанки. А обряд Святої вечері символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного роду, однієї нації.
