Автор: Павло Тичина.
Рік написання: 1914.
Збірка: “Соняшні кларнети”.
Тема: зображення краси природи, прихід весни.
Літературний рід: лірика.
Жанр: пейзажна лірика.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив гімн весні як символу любові, життя й натхнення.
Композиція: 4 строфи
Віршовий розмір: вірш написаний різними віршовими розмірам.
Художні засоби: епітети (золоті арфи, плач перламутровий), метафора (йде весна), пестливі слова, повтори, авторські неологізми (ніжнотонні, самодзвонними). Поезія увійшла до збірки “Сонячні кларнети”. У сонячних яскравих символах поезії втілені мажорні надії молодого національного світу. У символічному образі дівчини – весни закладене оптимістичне почуття випробувань і тривог, що постануть перед нацією. Вони переплітаються з особистими очікуваннями ліричного героя. Поезія сприймається як багатогранне і святкове сприйняття особистої весни і весни нації, їхньої молодості, буяння сил.
Вірш складається з чотирьох строф, які об’єднуються в одне ціле ритмом і римою, що знаходиться в середині їх (самодзвонними – ніжнотонними).
“Арфами, арфами – золотими, голосними” озивається в радісно настроєній душі поета навколишня природа й інтимне переживання, що сам поет навіть не може сказати, чи то смуток, чи то безмежне щастя володіє ним, бо бринить в серці й те, й інше.
Друга строфа віщує благодатну зливу, тому хмари – думи заполонили небо.
У поезії Тичини застосовує вишукані тропи: метафоричні епітети (арфи – золоті, голосні, самодзвонні; весна – запашна, квітами-перлами закосичена; плач перламутровий), порівняння (блакить переповнила думами, наче море кораблями; поточки, як дзвіночки). Тропи зрощуються, переходять один в один.
Вірш написаний не одним розміром, що підсилює його музикальність і мелодійність. Він сповнений не тільки звуковою гамою, а колористичною (блакить, вогневий бій, перламутровий плач, жайворон як золотий).
Відповідь:Тема: оспівування трагічної долі козака, який після бою в долині лежав «порубаний, постріляний». Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові. Основна думка: Та вже ж твій син оженився / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку. Римування: паралельне. Віршовий розмір: ямб. Метафори: «Накрив очі осокою», «коник плаче». Пестливі слова: «ніженьки», «рученьки», «вороненький», «вірненький», «паняночку», «земляночку». Звертання: «Не плач, коню, надо мною», «Біжи, коню, дорогою», «Не плач, мати, не журися». Риторичне запитання: «А де ж мій син молоденький?». Риторичний оклик: Ой коню мій вороненький, / Товаришу мій вірненький! Повтори: «Ой коню мій вороненький», «А ніженьки китайкою».
