Это самое скорочено!
1 частина «Захар Беркут» скорочено Тугар Вовк вирушає з боярами до тухольських лісів на полювання. Його мета — винищити ведмедів, які там жили. У цих полюваннях за наказом Т. Вовка беруть участь і прості люди, як помічники, серед них був мужній, рішучий провідник, молодий гірняк Максим Беркут. Під час сутички з ведмедем гине один із бояр, після цього підстрелили і хижу тварину.
2 частина «Захар Беркут» скорочено Опис стародавнього села Тухлі, діяльності його мешканців. Незадоволення Т. Вовка, коли його було за до копи.
3 частина «Захар Беркут» скорочено Проведення копної ради, на якій З. Беркут звернувся до громади і розповів їй про лихо, яке охопило Тухольщину, як тільки в ній оселився боярин. Знайомство з минулим старого Беркута, розповідь про великий авторитет, який має 90-літній старець у тухольців. На копі відбувався громадський суд над Т. Вовком, який завдавав багато принижень, утисків тухольцям. Саме тут боярин вбиває Митька Вояка, який виявив бажання звинуватити Т. Вовка у зраді.
4 частина «Захар Беркут» скорочено Батий зі своєю стотисячною ордою рухався на руській землі, залишаючи після себе пожежу і смерть. Русь на ті часи була роз’єднана, що і сприяло її швидкому завоюванню.
5 частина «Захар Беркут» скорочено Максиму та кільком інших тухольцям було доручено виконати рішення громади — вигнати Т. Вовка з Тухлі, його будинок розруйнувати. Однак боярина з дочкою не було, тільки охоронці та лучники біля його будинку намагалися чинити тухольцям опір.
6 частина «Захар Беркут» скорочено Сон, який бачив З. Беркут, був передчуттям неприємного — страшною чуткою про те, що на Тухлю рухаються монголи. Мирослава звернулася до громади з пропозицією від Максима стосовно боротьби з монголами. Тухольцям необхідно було покинути село і, як тільки монголи потраплять до нього, то «їх обступити і вирубати до останнього».
7 частина «Захар Беркут» скорочено Т. Вовк йде до тухольців на переговори. Боярин пропонує їм без бою пропустити монголів через Карпати в обмін на полоненого Максима. Після невеликої ради З. Беркут висловив її рішення боярину: «міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».
7 частина «Захар Беркут» скорочено Т. Вовк йде до тухольців на переговори. Боярин пропонує їм без бою пропустити монголів через Карпати в обмін на полоненого Максима. Після невеликої ради З. Беркут висловив її рішення боярину: «міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».
7 частина «Захар Беркут» скорочено Т. Вовк йде до тухольців на переговори. Боярин пропонує їм без бою пропустити монголів через Карпати в обмін на полоненого Максима. Після невеликої ради З. Беркут висловив її рішення боярину: «міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».
Відповідь:
Пояснення:Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку еони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: “Шнель, бидлото, шнель!” Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали
м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.
Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: “Гут… кіндер… гут”. А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь
сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.
Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу – старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів “фрау”.
– Шнель! Шнель!
У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість “шнеляти” простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.
Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли – сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так. що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.
Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.
– Бидлото, тобі що – немає нужника? – гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.
Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.
Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном.
Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір’я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв’язаний нами хрест…
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:
– Ви не знаєте, де наш тато?..
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Гер – нім. пан; шанобливе звертання в нім. мові до чоловіка.
Шнель – нім. швидко.
Гут – нім. добре.
Кі́ндер – нім. дитина.
Фра́у – нім. жінка.
Нужни́к – убиральня.
