На килиму у Павлуші було вишито троє ???
теодор із васюкивки

Як  робінзон  крузо, я люблю море, але бачу його рідко. ми живемо в місті, далеко від тих місць, звідкіля відпливають у далекі країни кораблі, де кричать чайки й пахне рибою і водоростями. але часто уявляю собі, що подібно до робінзона крузо, опинився на безлюдному острові…коли я отямився, море вже не штормило. наближався вечір, і треба було подаумати про їжу і нічліг. я набрав хмизу, послав свою куртку і приліг. було твердо і незручно. я довго не міг заснути — мучив голод. десь удалині прокричав якийсь птах. мені стало страшно.вранці я став міркувати над тим, що мені тепер робити. по-перше, треба подбати про їжу. це, як мені здавалося, буде нескладно: у морі повно риби, горіхи, ягоди, пташині гнізда, де можна знайти яйця. адже саме їх почав їсти робінзон, коли і з корабля припаси скінчилися. по-друге, треті,і розкласти вогонь, знайти яку-небудь посудину, щоб зварити юшку…але ж на безлюдному острові! звідкіля тут посудина? навіть бляшанки не знайти…я розпочав обстежувати місцевість. у заростях дикої ліщини назбирав горіхів. наткнувся на кущі з , схожими на суниці. що робити далі? звичайно, порадником тут може бути тільки робінзон крузо. він побудував собі і тло, сам спорудив собі меблі. я знаю, що робінзон робив із глини посуд. він чинив собі одяг, навіть виготовив парасольку. за прикладом робінзона я мав би приручити диких кіз, вирощувати злаки. але я цього нічого не вмію. у мене немає необхідного життєвого досвіду, знань, майстерності. це відразу повертає мене до реальності — у свою облаштовану міську квартиру. страшно подумати, цю я міг би опинитися сам-один, без батьків і друзів, навіть у цьому сучасному місті. щоб не розгубитися в житті, як робінзон, мені треба ще багато чого навчитися. адже на незаселеному острові мені довелося б стати і будівельником, і кухарем, і кравцем, і , і навіть лікарем!

Мартин боруля  — головний  персонаж  комедіï. це людина із заможноï верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. однак це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. мартин  — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i  авторитет, i  гроші  — все це в нього є. виявляється, герою треба дворянського  титулу, який, на думку мартина, зробить йогопаном. у своєму домі цей  «міщанин-шляхтич»  (так назвав свого героя журдена французький драматург  мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку « перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.мартин велить своïм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму «мамінькою». він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, від довгого лежання з незвички болять боки. дочку марисю хоче віддати заміж за «образованого чоловіка», сина степана мріє бачити знатним чиновником. смішно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ï мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини. висміявши таку поведінку свого героя, карпенко-карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєï рідноï землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаïв. головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.