<<Таэмне Товариство Боягузів

На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя… Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю…Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!Засміялись лопухи:— Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна…»Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.

Експресіоністська образність в українській літературі. (Сучасні літературо­знавці зазначають, що уперше термін вжито у 1911 році німецьким поетом Г. Вальденом, але в українській літературі риси експресіонізму з’явилися у 20-ті роки XX ст. у творчості А. Головка, Миколи Хвильового, М. Куліша, а далі Д. Павличка, Л. Костенко, І. Драча. Але одним із перших засоби екс­пресіонізму використовує В. Стефаник.)

Використання засобів експресіонізму у творчості В. Стефаника. (Експресіо­нізм — це така течія у модернізмі, яка базується на емоційній виразності, осо­бливій загостреності зображувальних засобів з метою впливу на читача. Цій течії притаманний соціально-критичний пафос.)

Протест проти соціальної несправедливості і засоби імпресіонізму. (Горе селянина, його соціальну незахищеність зображено «коротко, сильно і страшно» і в новелі «Камінний хрест», і в новелі «Новина». Засобом ім­пресіонізму у творчості Стефаника є перш за все б побудови сюжету, у центрі якого виразна гротескна деталь. У новелі «Камінний хрест» — це гой самий хрест, який воздвиг Іван Дідух собі й дружині ще за життя. 1 цей хрест набуває значення символу, який виражає головну думку сильно й експресивно: жити у такому суспільстві неможливо, але й без Батьківщи­ни — не життя. Вчинок Гриця Летючого з новели «Новина» приголомшує одразу: вбив власне дитя з любові й жалості, бо не міг бачити, як умирає дитина з голоду. Гротескність події покликана вплинути на почуття читача, змушує замислитися над соціальною несправедливістю.)

Експресіонізм у антивоєнних новелах. (Одним із прийомів експресіонізму є емоційна організація монологічного мовлення. Саме цей прийом бачимо у новелі «Сини», де сюжет, на перший погляд, абсолютно реалістичний, але постає він не у хронологічній послідовності і має на меті не зображен­ня типового характеру в типових обставинах, а дорівнює події внутрішньо­го бутл’я подіям зовнішнім. Відтак єдиною реальністю залишаються емоції та переживання головного героя, майстерно передані через градацію по­чуттів, висловлених героєм у різкій емоційній формі. Емоційно несподіва­не сприйняття світу, де точаться війни, зображене через дітей, як у новелах «Діточа пригода» або «Піступка». Експресивна виразність авторської думки досягається саме таким чином.)

Новела — особливий жанр. (В. Стефаник використовує найчастіше саме новелу, бо цей жанр у короткій формі може передати дуже виразно автор­ську думку, адже для цього жанру не існує диктату сюжету. А для експресі­онізму сюжет, його форма має підпорядковане значення. Головне — форма впливу, форма подачі думки.)

Вражати — значить спонукати до думки та дії. (Усі новели В. Стефаника у центрі уваги тримають особливу подію або вчинок, які вражають, навіть при­голомшують своєю трагічністю. Мета автора — вразити, змусити до дії. Робить він це часто саме засобами експресіонізму — особливою емоційно виразною манерою зображення подій, які мають важливе значення не лише для голов­них героїв.)