(Взагалі весь вірш- це розгорнута метафора, але можна виділити такі лексеми)
Метафори:Її чутно у голосі синиці І в криках круків у височині; Вона в останній заметілі сниться;Вона - в бруньках блискучих на каштані, В снігу рудому, у струмках брудних; струмки, Що чистим сріблом грають у тумані;Вона - у краплях; Вона - в підсніжній зелені барвінку, В сережках на березових гілках;нетерпеливо у перегони грают молотки;
Вона — в душі, що рветься у дорогу, у пісні, що не здатна вже мовчать; вона-в очах,що чорно і волого під білоюю хустинкою блищать.
Порівнянь у цьому вірші немає.
Епітети:довшім дні;бруньках блискучих; в снігу рудому; у струмках брудних; голих віт;підсніжній зелені;березових гілках;у верболозі,сплетеним примхливо;білою хустинкою.
1. Олеся :" Тиха. без єдино. хмаринки на чолі, майстериця квітів,вишивок і пісень Вона була не звичайною дівчиною, Вона була красиво і чепурною. Олесею пишалася вся округа. Бувало. після роботи,вечероми,вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село... А вишивки Олесі висіли під склом у європейських музеях: в Лондоні,в Парижі,в Мюнхені та Нью - Йорку, хоча вона про це не знала. Мати учила її всьому. Була Олеся тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом. Легковажні хлопці трохи соромились Олесі, вважаючи її за горду і неприступну..."
2. Образ України: Один з окупантів, німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників...»
3.Христя ;
образ Христі Хуторної серед них — найтрагічніший, бо її привселюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду, за добре слово про свого чоловіка, італійського офіцера.
.Коли Христю вели на жахливе незаконне судилище, «вона ледве йшла. Все її молоде тіло утратило свою силу й ніби розтало. Вона немов падала з великої висоти на землю в страшній свідомості, що парашут за спиною не розчинився і вже тепер їй ні спинитися, ні крикнути, ні покликати. Земля невблаганно тягла її до .себе».
Відвертість Христини збивала прокурора з пантелику. На запитання: “Де твоя, національна гордість, де твоя людська гідність? Де твоя дівоча честь?” — .Христя з гідністю каже: — Я знаю, що не вийти мені звідси живою . Так скажіть мені хоч перед смертю, чому ж оцього в мене нема? А де ж воно, людоньки? Рід же наш чесний . Яка я повія? Мучениця я. Сльозами проводжала вас, сльозами і стрічаю. Чому я виросла не горда, не достойна і не гідна? Чому в нашому районі ви міряли наші чесноти на трудодень і на центнери бурякові? Націоналістка я? Яка там?
Я не признала вас за свого суддю: я пам'ятаю вас. Ви через наше село. Я наливала вам воду в радіатор, а ви лаялись так голосно й гидко. Я плакала тоді і, плачучи, запитала вас, чи будуть фашисти в нашому селі: може б, я втекла? Пам'ятаєте, що ви мені сказали:? Ви назвали моє питання провокаційним. От я й осталась під німцем, повія і стерво. От ви чисті, а я ні. От ви презираєте мене, загрожуєте смертю. А я хочу вмерти, хочу! Чим ви можете покарати мене?»
