немає нічого дивного в тому, що серед усіх жителів певної країни найбільшої поваги часто удостоюються письменники. ці творчі люди, як правило, дивляться в глибину душі людини, а тому добре розуміють сутність численних представників народу, та й сам народ в цілому. читаючи їх твори, можна зрозуміти мотиви дій представників народу, найрізноманітніших, здавалося б, людей, які, тим не менш, об’єднані однією ідеєю, вірою, однаковими бажаннями і переконаннями. завдяки всьому цьому поширеною стала думка про те, що творчість тараса шевченка посприяло тому, що українська душа повною мірою влилася в загальний потік культури людини.
час від часу можна почути, що революційних і демократичних письменників в часи діяльності тараса шевченка було не так і мало. у той же час жоден з них не зміг досягти того, чого досяг цей український письменник. особливо добре письменник міг описувати важку долю скривджених людей, тих, хто ненароком оступився в житті, не зміг вписатися в якісь соціальні норми або не впорався з певними важкими життєвими обставинами. демократичність літератури шевченка виявилася також і в тому, що він показав життя тих людей, про долю, думки і переживання яких до нього ніхто навіть і не замислювався. висока значимість підняття таких тем у творчості цього українського письменника і зробила його великим на весь світ. на підтвердження цієї величі твори українського автора були переведені на практично всі мови слов’ян, а також на інші мови, навіть такі екзотичні, як в’єтнамська, японська та мова хінді.
втім, як здається особисто мені, основна причина величі тараса шевченка в тому, що в його творах він чітко показав і дав зрозуміти всім своїм читачам, що українська нація дійсно існує і буде завжди продовжувати існувати. незважаючи на те, що багато вороже налаштованих народів прагнули до того, щоб поневолити українців, повною мірою їх асимілювати з наданням меншого обсягу прав, наші співвітчизники ніколи щиро не погоджувалися з цим, продовжували свою національно-визвольну боротьбу, щоб досягати вершин успіху в ній і наближати націю до формування повноцінної національної держави.
Новогру́дский за́мок (белор. Навагрудскі замак, польск. Zamek w Nowogródku, лит. Naugarduko pilis) — замок некогда находившийся в городе Новогрудок, был одним из ключевых опорных пунктов и одной из мощнейших крепостей в Великом княжестве Литовском, ныне его руины располагаются на склонах замковой горы. Уникальный памятник оборонительной архитектуры эпохи средневековья, древний центр Новогрудка, резиденция великих князей Великого княжества Литовского. Существовал с XIII по XVII века. Сохранились фундаменты укреплений с постройками и руины башен.
Был сделан вывод, что восстанавливать здания, хранящие артефакты от XIII до XVI веков, нецелесообразно. Была утверждена концепция «прочные руины», разработанная и рассмотренная на Республиканском научно-методическом совещании, целью которого являлось раскрытие всех семи башен Новогрудского замка, а также прясло стен. Таким образом будет обозначен замок в размерах XVI века
Планируется также сделать горизонтальный дренаж, чтобы организовать отвод воды и приостановить размывание грунта южного склона[5].
Согласно постановлению Совета Министров от 3 июня 2016 года № 437 Новогрудский замок был включен в число 27 объектов, расходы на сохранение которых (в части капитальных расходов) могут финансироваться из республиканского бюджета
Объяснение:
