розділ 1 лебеді летять. розповідь діда михайлика про прихід весни і ключі сонця. зустріч з дядьком себастіяном. лист від батька михайлика. прогулянка хлопчика з петром до лісу.
розділ 2 любов михайлика до книги їжа для орачів книжечка дивимось диво бабське чаклування.
розділ 5 розповідь про гриби «тарас бульба» — книга від попа знахід маремухи і сироїжок пісня про гай молоденькі червоноголовці
розділ 8 сум михайлика за померлими старими. зустріч хлопчика з любою приїзд батька михайлика. михайлика приймають до школи у другий клас. батько купує сину чоботи.
серед кращих винаходів людства поезія посідає почесне місце. скільки століть люди намагаються розумом пояснити диво поезії! чому вірші здатні чарувати, підбадьорювати, надихати на подальшу боротьбу? або, навпаки, заспокоювати, зцілювати душу. як вдається поетам так глибоко проникати в людські почуття? так ніжно розповідати про кохання та гостро — про ненависть та ревнощі?
дотепер немає відповіді на питання, у чому секрет поетичних чарів. поезія залишається загадкою. тим більше вона вабить читачів. навіть той, хто кричить: «не люблю віршів всіляких поетів! », мабуть, просто не читав шедеврів. інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі.
я вважаю, що мені поталанило, тому що я розумію та люблю поезію. ну, звичайно, не всю. бувають і погані вірші. до того ж смаки людей різноманітні, як і поетичні твори.
мені ближчі сучасні поети. зараз читати нові вірші є інтернет. часто знаходжу там твори, які подобаються. імен авторів я потім, мабуть, не . а от поезії залишаються в пам'яті.
звичайно, я люблю українську класичну поезію. справжнім генієм є тарас шевченко, і рівних йому немає. дуже ніжна та водночас бунтівна, сильна поезія лесі українки. «ще не було епохи для поета, але були поети для епох» — ці слова точно про них написала ліна костенко.
також прекрасна лірика максима рильського та володимира сосюри. а які чудові вірші про кохання писав наш поет павло тичина! читаєш та відчуваєш, що вони неначе торкають струни серця.
«поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі…». ці рядки належать вже згаданій українській поетесі — ліні костенко. вони якраз збігаються з моїм відчуттям поетичних творів.
