Чи є дружба долати життєві негаразди? обсяг: 6-8 речень.

моя вулиця

я проживаю у селі великі бірки, майже на його окраїні, на вулиці євгена коновальця.

вона не дуже довга, проте широка. у кінці вулиці — сільський стадіон. біля нього — пасовище, на якому випасають худобу.

вулиця є. коновальця дуже гарна у будь-яку пору року. влітку вона буяє зеленавістю високих тополь, які ростуть по обидва боки вулиці. коли ввечері йдеш вулицею, тебе дивні пахощі з кожного городу. ніякі французькі парфуми не зрівняються із запахами городніх квітів!

восени моя вулиця барвиста. цвітуть чорнобривці, майори, айстри, хризантеми. цієї пори вона пахне квітами і димом від спаленого листя та бадилля.

але найбільше я люблю свою вулицю взимку. все навколо біле-біле. снігові шапки на хатах та деревах, сніговий килим на землі творять казкове диво. взимку вулиця пуста: ні людей, ні худоби, ні птиці. лише поодинокі перехожі та галасливі діти будять сільську тишу.

на нашій вулиці немає громадських споруд, лише одноповерхові будинки.

раніше я жалкувала, що не живу у місті в багатоповерховому будинку. але зараз розумію, що мешканці нашої вулиці — багаті люди, адже ми маємо власні садиби.

єдине, що хотіла б змінити на своїй вулиці, — обладнати сучасний стадіон і збудувати невеликий кінотеатр.

коли виросту, здобуду освіту, обов'язково докладу зусиль, аби мрія збулася, бо я дуже люблю свою вулицю.

«Лихий такий, крий боже» — гордий, завзятий, упертий — прагнення до збагачення — улесливий і підступний — корисливий — зневажливе ставлення до простого люду — «сліпа» любов до Ізідори — бездушний — лякливий, не сприймає революційних пісень Цитатна характеристика Бертольда — Попереду їхав лицар, Та лихий такий, крий боже! — Слухай, ти, втікай лиш краще, Бо пізнаєшся ти з лихом! — Та який ти з біса мудрий — …— ще ні разу Я таких, як ти, не бачив. — Спалахнув від гніву лицар, Був він гордий та завзятий, Але ж тільки на упертість Та на гордощі багатий. — Я б віддав отой химерний Твій таємний світ надхмарний За наземне справжнє графство, За підхмарний замок гарний. — Я б віддав твоє багатство У непевнії країни За єдиний поцілунок Від коханої дівчини… — Прощавай, дружино люба, Всі розкоші, всі вигоди! Все те треба проміняти На далекії походи. — О, тепер було у нього Срібла, золота багато! — Окрім того, що набрав він На війні всього без ліку. — Сила статків та маєтків! Вже Бертольдо граф залежний! Він живе в своєму графстві, Наче сам король вельможний. — Люд увесь в тім краю мусив Узнавать його за пана. — Та й по всіх далеких війнах Граф привчився до грабанку, А тепер в своїй країні Він шукав у тім рятунку. — Почалися нескінченні Мита, панщина, податки. Граф поставив на дорогах Скрізь застави та рогатки. — Люди мучились як в пеклі, Пан втішався як у раю. — Пан гуляв у себе в замку, У ярмі стогнали люди. — Що се, що? — кричав Бертольдо,— Гей, ловіть співця, в’яжіте! У тюрму його в кайдани! Та скоріш, скоріш біжите! — Я його (поета) талан співацький Так високо поважаю, Що співцем моїм придворним Я зробить його бажаю. — Коли він складання віршів Бунтівничих не покине, То в тюрму його закину, Там він, клятий, і загине!