Трагедія закоханого серця у збірці І. Франка «Зів'яле листя» Шкільні твори
1896 року вийшла третя Франкова поетична збірка — лірична драма «Зів'яле листя». Вона розподіляється на три цикли — «жмутки».
Усі вірші трьох «жмутків» об'єднуються однією ідеєю — глибоким, але нерозділеним, нещасливим коханням.
Перший «жмуток» присвячений оспівуванню кохання, та з'являються перші нотки смутку:
Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства;
Під нею жаги і любові
Не згасла ще іскра жива.
Ліричний герой вже починає розуміти, що його кохання не взаємне, але з серця не зникає образ коханої:
Не буду гасити!
Най бухає грішний огень!
І серце най рветься, та вільно най ллється
Бурливая хвиля пісень!
Герой марить своєю обраницею: «Не знаю, що мене до тебе тягне...», «За що, красавице, я так тебе люблю...» Дівчина відмовила юнакові, для нього це страшний удар:
Не надійся нічого! Чи ти знаєш,
Що ті слова — найтяжчая провина...
Ліричний герой захоплений глибоким коханням, у його душі світлі хвилини чергуються з темними, надія — з відчаєм.
В останньому вірші першого «жмутку» — «Епілог» автор пише:
Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.
Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч недолі
Піду я сумними стежками.
Другий «жмуток» містить перлини інтимної поезії — «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чого являєшся мені у сні?» Тут почуття песимізму і печалі дедалі зростають:
Традиції шанування батьків в українській родині Людина завжди повинна знати, звідки вона пішла в життя. Ніхто не має права бути безбатченком. У світі є батьки і діти. Рід людський складається з поколінь - це велика мудрість нашого буття. Людина смертна, але безсмертний народ. Його безсмертність - в наступності поколінь. Багатства народної душі зберігаються в пам'яті, в серцях, у вчинках старших - твоїх дідів і батьків. Шанування старших поколінь та повага до них - закон нашого життя. Поважати старших треба тому, що вони мудріші, духовно багатші за нас. Вони намагаються передати нам свій досвід, свої знання. Треба пам'ятати, що сім'я - це не тільки батько й мати, але й ми - діти, наша поведінка, вчинки. Недарма говорять у народі: який батько, такий і син. Виховання починається саме із сім'ї. Батько - найстарший. Його слово було законом для всіх у родині. Він ніс відповідальність за кожного члена сім'ї. Мама, матуся, ненька.. . Це Берегиня роду людського. Вона дала нам життя. Увесь вік пестить і оберігає нас - своїх дітей. Коли ми виростаємо, то батьки наші не менш хвилюються за нас дорослих, ніж за малих. Бо у дітях - все життя батьків, їхні мрії, сподівання. Обов'язок дітей - платити батькам за їхнє піклування, любов, відданість тим самим: піклуванням, любов'ю, відданістю.. . Воля й слово старших - закон для всіх нас.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
