Аналіз твору Марко Вовчок “Максим Гримач”
(1857)
Літературний рід: епос.
Жанр: родинно-побутове оповідання.
Тема: зображення життя вільних селян у закріпаченій Україні середини XIX ст.
Головна ідея: обстоювання не спотвореного майновими розрахунками родинного щастя.
Головні герої: заможний козак Максим Гримач, Катря — старша дочка, Тетяна — молодша; Семен, кріпак, коханий Катрі.
Сюжет
Заможний господар Максим Гримач (удівець) виховує своїх доньок: старшу Катрю й молодшу Тетяну — Катря зустрічається з кріпаком Семеном таємно від батька, адже той дасть згоду на одруження лише з вільний чоловіком — під час бурі Семен загинув — Катря з горя втопилася в річці — старий Гримач у розпачі п’ять років не виходить з двору, звеселило його тільки одруження молодшої доньки із сотником.
Про твір
Цей твір був надрукований П. Кулішем у збірці «Народні оповідання» 1857 р. в Петербурзі. В оповіданні йдеться про трагічне кохання Катрі, яка жила в родині заможного козака Максима Гримача. Автор наділяє своїх героїв лаконічними характеристиками, на яких позначився фольклорний уплив: Максим — «повновидий, чорнобровий, чорновусий; а веселий, а жартівливий!», Катря — «хороша та пишна, як королівна». Це по суті й уся зовнішня характеристика головних героїв, глибше й рельєфніше персонажів змальовує автор через їхні вчинки, репліки: «А такий був [Максим Гримач]: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода — головою ляже, а вирятує; нехай зачепить хто чужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує. Колись шляхтич да заняв козаче поле, то він і хату його спалив, і попіл розвіяв, і самого протурив за Дніпро». Головний герой постає перед нами благородним (боронить ближнього), мужнім і хазяйновитим, люблячим батьком. Саме бажання добра своїй Катрі (аби вона і в шлюбі жила в достатках) спричинило трагічний фінал взаємин дочки й Семена. Максим міг дозволити доньці одружитися лише з вільним козаком, тож Катря й почала дожидати Семена, поки він відслужить у пана. Але не дочекалася: уже перед самим звільненням коханий загинув під час бурі на Дніпрі.
Оповідання написано в романтичному ключі: автор періодично переносить читача в нічну пору, змальовує неймовірні пейзажі, які підсилюють психологізм у творі: «А на самому березі верба — аж геть попустила віти на воду. Вона й сіла коло вербового кореня дуплинастого, схилила голівку на білую ручку; взяли її думки та гадки. Там під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку».
Оповідання має традиційну композицію: класично розміщені сюжетні елементи — експозиція (І частина), зав’язка (II частина), розвиток дії (III частина), кульмінація (IV частина) і в останній (V частині) розв’язка.
Зображення трагізму внутрішнього світу героя, ліризм і драматичний сюжет, наявність в оповіданні діалогів, казкових елементів дають підстави назвати оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач» баладним.
Тарас Шевченко присвятив авторці «Народних оповідань» вірш «Марку Вовчку», у якому назвав її «кротким пророком» і «донею».
Объяснение:
Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному.
Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин.
Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу.
Вірність Сіроманця особливо вразила Галю. Адже, дотепер вона, мабуть, мало уваги приділяла братам нашим меншим. Допомагати тваринам, лікувати їх – це стало мрією дівчини. Події з другом схвилювали й Сашка. Оберігати лісових мешканців від дядьків, похожих на Чепіжного, є справою дуже відповідальною і потрібною.
А Сіроманця батьки Сашка поселили в й буді біля сараю. Навіть сусід допомагав майструвати житло для вовка. Батьки хлопця звикли до нового мешканця свого двору. Згодом, бачачи лагідний норов вовка, його перестали боятись односельці.
Тільки Чепіжний недобре поглядав у сторону Сіроманця. Продовжував ставити підступні пастки на тварин. Але одного дня прийшла тривожна звістка: в лісі дядько впав у одну із своїх ям. Односельці дружно прийшли на до Усі співчували, проте багато з них бажали, щоб нещастя стало наукою для дядька Чепіжного.
Після закінчення школи пройшло декілька років. Мрії друзів здійснилися. Вони повернулися в рідне село. Галина Михайлівна працює тут ветеринаром. Вона лікує хворих тварин, дає мудрі поради односельцям. Прикра пригода, що трапилася колись, вплинула на дядька Чепіжного. Він перестав полювати на безпорадних лісових мешканців. Олександр Олександрович став лісником. Тепер він часто обходить своє лісове господарство. А супроводжує його вірний Сіроманець …
Сіроманець знову повернувся. Радості Сашка не було меж. Батьки пішли назустріч синові: поселили старого вовка на своєму подвір'ї. Сашко натомість почав більше зусиль приділяти навчанню. Адже тепер він уже точно знав, що хоче бути ветеринаром, так як Галя. Дівчина теж добре вчилися, завжди допомагала Сашкові. Вони разом підуть по стопах її батька – шанованого ветеринара в селі.
Пройшло небагато років. У рідне село повернувся не Сашко, а Олександр Олександрович. Він залюбки допомагав односельцям: лікував їхніх тварин, давав корисні поради. Тільки зі сумом дивився на Сіроманця. Вовк уже зовсім осліп. Його зусилля не могли до другові, тут була необхідна до досвідченіших спеціалістів.
І ось вдруге, як багато років тому, але вже дорослий Сашко зі Сіроманцем стояли перед великим лікувальним закладом. Їм відкрила свої двері відома ветеринарна клініка столиці. Тут разом зі знаменитими ветеринарами працює його однокласниця Галя. Вона теж не забула про Сіроманця, тому зголосилась йому до Операція пройшла успішно. Зрячий вовк став цікавим, швидким. Тварина перестала бути безпорадна, у ній почала гатись особлива життєдайна сила та прагнення до волі. Вовк усе частіше ночами дивився в сторону лісу, хотів би зустріти своїх лісових побратимів.
Сашкові зовсім не хотілося прощатися з другом, але він розумів та розділяв його наміри.
І коли в тиху нічну пору десь далеко з глухого лісу чути виття вовка, Сашко знає, що то щасливий вірний друг Сіроманець насолоджується вільним
