«Неймовірні пригоди Івана Сили» образ Івана О. Гаврош у своєму творі «Неймовірні пригоди Івана Сили» розповідає про українського силача та борця, що був визнаний найсильнішою людиною нашої планети. Іван втілює в собі риси благородної людини, що спроможна заступитися за того, хто цього потребує. Так, перебуваючи на вокзалі, він допоміг злодію, який видався йому німим, врятувавши чоловіка від привселюдного побиття. Звичайно, злодій згодом виявився зовсім не німим, проте таким вчинком Іван показав свою добродушність. І дуже прикро, коли поряд із благродством співіснує неправда та зажерливість. Іван Сила — був досить сильним ще з дитинства. Так, батько відправив парубка з дому, бо родина була многодітна, а хлопець їв за чотирьох. Настільки талановитий від природи хлопець не зміг не звернути на себе увагу видатних тренерів, так Іван опинився серед чемпіонів. Проте його сила — це й заслуга щоденної праці та тренувань. Жодна людина не спромоглася б досягти висот, якби не кропітка робота над собою та власним тілом. Щирий, завзятий і чесний хлопець не раз потрапляв у дивні та неприємні історії, проте кожно разу знаходив достойне розв’язання кожної зі своїх проблем.
Мій дідусь Гриша завзятий рибалка. Він говорить, що наш Удай прекрасна і чарівна річка, яка таїть у собі казку. Але не кожному та казка відкривається.
— Ходи над річкою тихо, як ходить сонечко. І тоді ти неодмінно побачиш живу казку, —учив мене дідусь.
— І ось ми з ним на зеленому березі. Сідаємо у човен і тихо відпливаємо від берега. М’яко лягає весло у прохолодну чисту воду. Потім дідусь кладе весло на дно човна і прикладає палець до вуст.
— Раптом у воді щось булькнуло, і над поверхнею застрибала маленька краснопірка. За нею гнався смугастий окунь, настовбурчивши колючки свого плавця. В цю мить біла лілія підставила рибці зелений листочок, схожий на долоню. Краснопірка вистрибнула на нього і завмерла, а окунь стрілою промчав мимо.
— Ква-а-ах! — зітхнула полегшано жаба.
Краснопірка почала підстрибувати на листочку. Танцює! — вирішив зелений коник, гойдаючись над водою на тоненькій травинці. Він дістав свою жовту скрипочку.
Почувши її, звідкісь узялися метушливі пуголовки, жук-водолюб виринув з глибини, навіть жук-вертячка застиг. Заслухався.
Стомилася рибка танцювати, чемно вклонилася товариству і пірнула у воду. Тут і скрипочка затихла. Артистам аплодували прозоро крилі бабочки, схожі на вертольотики.
Я теж хотів заопладувати, але глянув на дідуся і згадав його пораду поводитися на воді тихо. Раптом біля куща верболозу щось зблиснуло, вдарило по поверхні великим хвостом і над водою показалася риб’яча голова.
— Та це ж щука! — вирвалося в мене.
— Ти-хо! Починається ще одна казка, — приклав палець до вуст дідусь
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
