Відповідь:
Вітряк, якого він змайтрував для хлопчика
Пояснення:
— От тобi й "е". Хоч би, очмано, кому сказав, куди йдеш. А я тобi щось зробив! —дiдусь викривлює свої ве-ликi напатланi брови i вже добряче посмiхається.
— I що ж ви зробили? — наперед починаю радiти.
— А що ти просив?
— Вiтряка.
— I що я сказав тобi?
— Казали, що попросиш, те i зроблю, бо в мене такими онуками поле не засiяне, — точнiсiнько повторюю дiдовi слова, бо вони сподобались менi.
— Бач, як запам'ятав! — смiється дiдусь, потiм знiмає дашок свiжесенького вулика i виймає звiдти справжнього вiтряка. Але якого! На його покрiвлi розправив крила i гордо пiдняв голову молодий лебiдь. Здавалося, вiн от-от одiрветься вiд покрiвлi i злетить у небо.
Дорога мати! Пише Вам Ваш син Остап. Змушений повідомити страшну новину. Мій брат Андрій закохався у дівчину. На превеликий жаль, не нашу дівчину, а польську панночку. Врешті-решт він відрікся батька, мене, Батьківщини та перейшов на бік поляків. Наш батько Тарас не простив Андрієві зради та вбив його…
Мамо, нам не вдалося здобути перемогу у битві з поляками. Принаймні, зараз. Через це я пишу Вам цього листа з полону. Знаю, що на мене чекає страта, але Вас, мамо, не журіться! Моє життя не було даремним, і смерть теж буде гідною справжнього козака.
Я вірю, що мої побратими продовжать боротьбу за визволення нашої рідної землі, тож перемога обов’язково буде за нами!
Мамо, дякую Вам за все. Любіть Батьківщину!
