За яких обставин Петро Шраменко
після сметрі батька опинився у Хмарищі?​

Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дні­провських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія ста­ти «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.

Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монас­тир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старо­винний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національ­ної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.

Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,

Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещо­давно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити кар­тини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, по­стає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплю­ючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.

Том Сойєр - підліток з маленького провінційного містечка Санкт-Петербург на Міссісіпі, великий непосида, неслухняний хлопчисько, що живить заздрість до справжньої свободи свого знайомого безпритульного Гекльберрі Фінна. Стиснутий нескінченними благочестивими настановами, які змушує його вислуховувати виховує Т. тітка Поллі, він вічно їй докучає, зазнаючи щоразу покаранню, перетворюється в гру. Нудьгуючи на уроках в недільній школі, Т. завжди готовий на найвідчайдушніші пригоди, про які він прочитав в книжках про піратів, благородних грабіжників, їх прекрасних полонянок і заритих скарбах. Хлоп'ячі витівки несподівано зіштовхують Т. з далеко не дитячими проблемами повсякденного життя містечка. Безтурботність і відчуття власної захищеності у світі, овіяному для нього романтикою, розхитані у Т. після зіткнення з новим, хоча і не відкривається йому в усій повноті світом дорослих. З непростих, навіть небезпечних ситуацій Т. вибирається не з до тверезого роздуми, а по натхненню, ведений захоплюючого його вигадкою. Невикорінна жага пригод і ефектних вчинків зрештою допомагає Т. зійти на вершину, прославившись не тільки серед однолітків, але і у всьому містечку. Т. додані риси, характерні особливо для персонажів англійської дитячої літератури, яка оспівувала живих хлопчиків, покликаних бути лідерами серед своїх однолітків. Він несерйозний і в своїх серйозних підприємствах, бо не бачить їх важливості, проте, все на світі перетворюючи в гру, грає з відмінною серйозністю. В майбутньому йому, мабуть, уготована доля зразкового громадянина, який засвоїть все чесноти, викликали інстинктивне опір, поки до них насильно долучали Т. вихователі і нудні дорослі. Т. не роздумує, чи заслуговують виправдання застосовувані до нього виховні кошти (різка за недисциплінованість в школі, побілка паркану в святковий день за витівка будинку або забруднений костюм), а також не представляє істинної природи цінностей, які йому хотіли б прищепити. Уявлення Тома про моральність по-дитячому невизначені, але він аж ніяк не зазіхає на суспільні норми.