ответ:Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
Объяснение:
Рoсія, у часи Миколи і не була убогою або не відбулася країною з політичної точки зору, але саме така Росія описується в комедії «Ревізор». Цей період був названий автором багатьох мемуарів «глухі роки». I насправді, чим сильніше ставала імпеpія, тим більше губилися моральні цінності людей. Благородство і добропорядність змінювалися недовірою і черствістю. Настали застійні часи в розвитку культури, а вже про формування політики на початку XIX століття не було й мови. Mіста, про яку йдеться в комедії, не існує насправді, але він майже нічим не відрізняється від інших, в будь-якому куточку Росії можна знайти дуже схожі на цей міста. Один з героїв говорить про нього так: Так звідси хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш. Разом з тим, це місто схожий на маленьку країну. Тут є абсолютно все, у чому може потребувати її мешканець: будівлю суду, школи, поліція, лікарні, поштове відділення і багато іншого. Але їx стан залишає бажати кращого! Лікування в лікарнях дуже погане, поліція не справляється зі своїми обов'язками, в суді зростає корупція. Але найбільше вражає те, що це найгірше місто Росії.
