12.написати есе до вірша а.малишка «пісня про рушник» на тему « і на тімрушничкові оживе все знайоме до »​

І
Над хатою Стельмахів часто пролітали лебеді, і від їх лету чути було звук, схожий на звук далеких дзвонів. Дід говорив, що так співають лебедині крила. Від споглядання перельоту лебедів хлопчику ставало на серці і радісно, і сумно. Хотілося, щоб вони ніколи не відлітали. Він сидів і мріяв, що якщо би був чародієм, то зробив би так, щоб лебеді завжди були тут.
І сталося диво: ніби читаючи думки малого мрійника, лебеді знову з'явилися в піднебессі. Довго хлопчик дивиться їм услід, а дід каже: "Оті принесли нам лебеді на крилах життя". Хлопчику дивно, а дід продовжує далі: "Еге ж: і весну, і життя". Він розповідає малому, що навесні сонце відімкне своїми ключами землю, а ключі ті золоті. Дитині стає страшно — а що як сонце загубить свої ключі?
Все це викликає у діда сміх. "Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли немає якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт. В таку хвилину вся дідова постать перехитується, карлючки вусів одстовбурчуються, з рота вириваються клекіт і "ох, рятуйте мою душу", з одежі осипається дерев'яний пилок, а з очей так бризкають сльози, що хоч горня підставляй під них".
Потім дід заспокоюється й пояснює хлопчикові, що лебеді полетіли "на тихі води, на ясні зорі". І знову хлопчик задумується, але вже про ті краї, де тихі води і прихилені до них зорі.
Та вже треба йти до хати, а то мати буде сварити за те, що вискочив босоніж, і називати махометом, вариводою, лоботрясом. Вже ж було таке, коли по першому лідку вискочив на ковзанку з материними ночовками. "Ніхто й не здивувався, що я притирився з такою снастю, бо на чому тільки тут не каталися: одні на санчатах, другі на грамаках, треті на шматкові жерсті, четверті умудрилися замість ковзанів осідлати притерті худоб'ячі кістки".
II
Ще одним, як на думку інших, дивацтвом було в хлопця бажання читати. Він перечитував все, що тільки попадало під руку. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю, можна мазати чоботи. Та для більшості людей взуття було розкішшю. В пору розрухи багато землі треба було виорати, щоб заробити на чоботи.
А оранка, особливо весняна, вважалась святим ділом. Батько говорив про цю працю, як про щось героїчне: "Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле".
Навіть в зимових щедрівках виспівували про те, як сам Бог ходив за плугом, а Богоматір носила їсти орачам. З того часу в хлопцевій душі поселилась відраза до пихи та любов до книги, бо "в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі і мислі".
Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось.
Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль".
В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто в її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче гати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені.

Микола Гоголь народився та виріс в Україні. Дитинство його минуло у мальовничих місцях, овіяних козацьким минулим, давньої історією, народними легендами. Змалку Микола бачив колоритних людей з народу навколо себе: козаків, чумаків, торговців на базарі, хитрих циган-«лошадників», заможних та бідних селян, гострих на язик дівчат та веселих завзятих парубків. Також він слухав народні перекази, в тому числі і страшні: про відьом, про русалок-водяниць, про квітку папороті, що цвіте на Івана Купала тощо.

Пізніше у російськомовному збірнику оповідань «Вечори на хуторі близ Диканьки» Гоголь відтворив все це. Він створив образ степової України – щедрої землі життєрадісних людей, землі, що овіяна казковими легендами, подекуди смішними, як у «Сорочинському ярмарку», подекуди таємничими або моторошними, як у «Вечорі проти Івана Купала». Свої твори про життя простих українців Гоголь збагатив українськими висловами та виразами. Без цього був би втрачений неповторний український колорит. Яскравий гумор Гоголя також народний, гострий та влучний.

Також Гоголь жив у Полтаві та вчився у Ніжинській гімназії вищих наук. Ці міста зберігали історію українського козацтва, яку у художній формі Гоголь потім відобразив у романі «Тарас Бульба». Дуже ретельно в цій книзі описав Гоголь козацький побут та звичаї як удома, так і на війні. А миргородському циклі повістей Гоголь детально зобразив побут та типову поведінку вже іншої верстви українського населення – сонних поміщиків-обивателів, чиновників-«буквоїдів», студентів-гуляк. («Старосвітські поміщики», «Вій», «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»).

На творчість Миколи Гоголя дуже вплинула Україна, її фольклор, колорит, суспільні типи. Але, водночас, пишучи російською мовою про Україну, Гоголь сам вперше викликав інтерес до української культури в Росії та інших країнах, адже його твори перекладалися іноземними мовами. Він зчинив великий вплив на розвиток української літератури, на основі творів Гоголя було створено кілька класичних опер, наприклад, «Ніч перед Різдвом» композитора М. Римського-Корсакова.