Мико́ла Олексі́йович Лука́ш (19 грудня 1919, Кролевець — 29 серпня 1988, Київ) — український перекладач, мовознавець і поліглот.
Миколі Лукашу, першому в Україні, вдалося перекласти «Фауста». За його переклад українською мовою бралися Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг — далі першої частини жоден із них не просунувся. Микола Лукаш працював над ним 18 років. А «Бал в опері» Юліана Тувіма, поему, що сатирично зобразила польське суспільство, взагалі вважали за твір, який годі перекласти, а Лукашу й це вдалося!
У другому томі мемуарів «Наш Лукаш» Дмитро Павличко згадує:
У ті роки Лукашевого «Фауста» читала вся інтелектуальна Україна. Тувім українською мовою звучав краще, ніж в оригіналі. Лукаш використав таке несподіване лексичне багатство нашої мови, так гнучко та слухняно йшла за його рукою могутня плеяда тувімівських метафор, така іронія виблискувала з кожного речення перекладу, що я був зачарований тим усім. Лукашева мова — як небеса, побачені в телескоп. Міріади слів, які год гати простим оком, виступають у його мові зі своїм глибинним світлом.
Крім того, М. Лукаш переклав українською мовою «Мадам Боварі» Флобера, лірику Шіллера, «Декамерон» Бокаччо та багато іншого.
Загалом Микола Лукаш знав 20 мов, з яких вільно перекладав, і був одним з небагатьох перекладачів, які працювали з оригінальним текстом, а не з проміжним перекладом
російськоб
цікавий факт :
Перекладач Микола Лукаш підібрав 286 синонімів до слова "повія"
жанр: ліро-епічна поема.
тема: зображення морського походу запорозьких козаків під проводом івана підкови проти турецьких завойовників.
ідея: уславлення мужності та героїзму запорожців та івана підкови.
головна думка: мужністю та героїзмом здобувається у боротьбі незалежність.
художні засоби.
епітети: високії могили, козацьке біле тіло, чорна хмара,синє море, чорні уси.
порівняння: високії ті могили чорніють, як гори; синє море звірюкою то стогне, то виє; кругом хвилі, як ті гори; не в синопу, а у царгород, хвилі, як ті гори; ні землі, ні неба;
персоніфікація: ревіли гармати, лягло спочити тіло, могили говорять, лихо танцювало, журба кружала, серце спочине, море,стогне, виє, грає, серце мліє.
метафора: внук косу несе в росу; синє море звірюкою то стогне, то виє; могили з вітрами говорять; свідок слави розмовляє.
анафора: "було ", "високії ті ".
гіпербола: «чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє», «висипали запорожці — лиман човни вкрили», «кругом хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба».
сталі епітети: «біле тіло», «синє море», «високі могили».
контрасти: «було колись — запорожці вміли пановати». «минулося — осталися могили на полі».
звертання: «ануте, хлоп'ята», «отамани, панове молодці …», «добре, батьку, отамане»;
риторичне звертання: «грай же, море».
оклики: «ануте, хлоп'ята, на байдаки! », «море грає – ходім погуляти! », «… поїдем у гості! », «добре, батьку отамане! », «і вам! »
риторичні оклики: «грай же, море! », «нехай ворог гине! ».
паралелізм: «чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє». «висипали запорожці – лиман човни вкрили».
