Що по Софійка у Богдана, щоб розвіяти прокляття

В Іваничівському районі Волині, у невеличкому селі Будятичах, що фактично на околиці шахтарського Нововолинська, є цілюще джерело.

З’явилося воно давним-давно – збереглися відомості, що та водичка особливо допомагала знедоленим людям за часів панщини. Й тепер допомагає кожному, хто вірить у її життєдайну силу. Комусь – покращує зір, комусь – лікує нирки, шлунок чи серце, комусь гоїть важкі рани. Є навіть відомості, що вона помічна при псоріазі.

За переказами, у 1637 році над цим джерелом з’явилася ікона Божої Матері. Люди вклякали перед нею на коліна. Та хто не намагався той образ взяти, він «відходив». Почули про Богородицю, що «стоїть» над водою, дві сирітки з ближнього села. Прийшли до джерела, поклонилися, поцілували ікону – й вона «далася» дітям у руки. Дівчатка занесли її до храму.

Джерело пульсувало із землі – й до нього линули люди. Стежку топтали через панське поле. То хазяїн взяв овечі шкури, закрив ними джерело й зверху засипав. Земля точити воду перестала. Пан, втішений, ліг спати. А на ранок прокинувся незрячий. Страх його охопив. На другу ніч сниться йому сон: являється Богородиця й каже, що зцілиться, як тільки вмиється водою із загубленого ним потічка. Тільки відновили джерело і пан промив очі – зір відразу повернувся. А на місці, де сталося диво, він звелів поставити капличку.

Минали століття, а стежка до святині не заростала. У комуністичні часи атеїсти джерело й капличку теж вирішили знищити. Тільки невдовзі в родинах безбожників, котрі посягнули на святиню, почали ставатися одне за одним нещастя. А люди ходити до потічка не перестали. Крадькома, серед ночі, пробиралися до цілющої води, руками копали рівчачок, аби вмитися й напитися.

Тепер на тому місці криничка та капличка, а біля них – будятичівська ікона, різьблена на камені. Неподалік – невеличкий басейн, де можна зануритися у святу воду, й пам’ятний знак на честь Небесної сотні. Тут постійно лунає молитва – хтось просить заступництва Матінки Божої, а хтось – дякує за милість і до

Про чин М. Череваня під час Хмельниччини Куліш не каже нічого, лише згадує, як козаки йому польське золото шапками носили, що він має в своєму маєтку безцінну колекцію зброї та кубків, а воєнних трофеїв нагарбав стільки, що за них купив хутір. Багатий хуторянин буває досить жорстоким: до гвинтівки він приїхав у трофейному ридвані і сміявся з княгині, яка впізнала свою карету. Патріотизм у Череваня абсолютно відсутній, йому давно стала байдужею доля України, бо під впливом своєї дружини, сестри Гвинтовки, він взагалі став думати лише про багатство. М. Черевань іде на компроміс зі своєю совістю. Він погоджується їхати на вибори в Ніжин суто з особистих корисливих міркувань, що пізніше, на «чорній» раді, проявилося в наївному: «Я свого зятя на всякому місці оберу гетьманом».
Цитатна характеристика.
• «Був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню війну з ляхами»
• «Черевань тілько похитувавсь, гладячи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача». • «…не любив ніяких сварок.., був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить», «…йому дав і дочку краще маку в городі».