Стоу була вчителькою й активною аболіціоністкою. Головним персонажем свого роману вона зробила дядька Тома, старого чорношкірого раба, відданого своїм білим господарям. Роман, написаний у дусі сентименталізму, зображує реалії життя рабів, водночас проводячи думку, що християнська любов здатна здолати навіть таке негативне явище, як рабство.
Роман став одним із бестселерів XIX століття, другою за кількістю продажів книгою після Біблії. Вважається, що він сприяв зростанню руху аболіціоністів у 50-x роках XIX століття. За перший рік після публікації було продано 300 тис. примірників тільки в США, понад мільйон у Великій Британії. Через три роки після публікації його вже називали «найпопулярнішим романом нашого часу» . Існує легенда, що на початку громадянської війни в США Авраам Лінкольн зустрівся із Стоу і проголосив: «Ви і є ця сама маленька жінка, що почала цю велику війну?». Однак відомості про цю зустріч і слова Лінкольна з'явилися в пресі тільки в 1896 році й, можливо, були зумовлені бажанням тогочасних інтелектуалів підкреслити роль літератури в сприянні суспільним змінам.
Книга та поставлені за її мотивами п'єси до утвердженню й популяризації стереотипів чорношкірого населення США: годувальниці-негритянки, чорношкірих дітей та дядька Тома як сумлінного багатостраждального слуги, вірного своєму господарю чи господині. З часом ставлення американців до таких стереотипів змінилося, вони стали сприйматися як образливі, що дещо затьмарило історичне значення книги як «важливого антирабовласницького знаряддя».
Джерела
Стоу народилася в Коннектикуті й викладала в Гартфорській жіночій академії, водночас беручи активну участь в русі за скасування рабства. Свій роман вона написала у відповідь на другий акт про рабів-втікачів 1850 року. Більша частина книги була написана в Брансвіку, штат Мен, де в Боудін-коледжі викладав її чоловік Калвін Елліс Стоу.
