Аналіз вірша "Куліш" Миколи Зерова?

У широкому значенні література —- це все написане, що має суспільне значення. А твори, які мають мистецьку вартість, естетичне значення, називають художньою літературою. Синонімом до терміна "художня література" є красне письменство. А. Ткаченко зауважив, що термін "художня література" — це калька з російського "художественная литература". У нас немає слова "художества" як збірного з різних видів мистецтва, тому доцільно вживати термін "мистецька література", але він незвичний, поки що не прижився у нашій естетиці.Існують два погляди на те, що таке художня література. Класичне визначення літератури йде від давніх греків. Згідно з цією концепцією, літературою називаємо творче відображення дійсності в картинах і образах, створених засобами мови. Таке відображення має і пізнавальне, і виховне, і естетичне значення.У кінці XIX — на початку XX століття сформувався й інший погляд на літературу. Згідно з ним літературою називають мистецтво слова. Розуміння літератури як мистецтва утвердилося у XIX столітті у практиці романтиків, які вважали, що поет наділений креативною силою. "Мистецтво, — відзначає Ю. Ковалів, — художня дійсність, рівнозначна довколишній, естетично неповторна, створена за законами краси, оцінювана на підставі сформульованого І. Кантом "незацікавленого інтересу". Хоч мистецтво не має аналогів у реальному світі, однак спирається на принципи мімезису, сформульовані Платоном та Арістотелем, розбудовує внутрішній світ творчості, що тяжіє до універсалізму, протистоїть руйнівному хаосу та утилітарній практиці".1 Ю. Ковалів називає кілька моделей мистецтва:1) вираження митцем його думок, почуттів, фантазійного мислення, несвідомих імпульсів;2) засіб спілкування чи ігрової активності;3) "зображення життя у формах життя";4) конструювання ризоморфних структур.Кожна із таких моделей, на думку вченого, має право на існування.Довгий час мистецтво трактували як засіб естетизації міфів, політики, релігій, педагогіки, утилітарних інтересів. Лише у XIX столітті з'являється теза "мистецтво для мистецтва", яка актуалізує ідею несумісності мистецтва зі службовими функціями.

«Ой у степу криниченька» аналіз пісні Жанр: народна соціально-побутова чумацька пісня Тема «Ой у степу криниченька»: відтворення картини сумного життя чумаків. Ідея «Ой у степу криниченька»: висловлення співчуття чумакові, якого поховано «у зеленому байраці». Основна думка: непросте мандрівне життя чумаків так чи інакше впливає на стан їх здоров’я і врешті-решт призводить до смерті. Художні засоби «Ой у степу криниченька» Епітет: зелений байрак, сира земля, сиві (воли), чистім (степу), зеленій (муравині), сива (зозуленька);  Пестливо-зменшувальні слова - криниченька, доріженьку, чумаченьки, зозуленька; Звертання: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе». «Ой рад би я, моя мила..». Повтори: «Ой…», «Умер, умер», «ку-ку». Риторичні оклики: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе, та хоч праву руку!» Метафора: «воли… доріженьку чують».Взагалі, чумаки — перші купці, мандрівники, «жива газета». Вони побували не лише в Криму, а у й Європі, в багатьох країнах, сприяли економічним та культурним зв’язкам між державами. У пісні зустрічається фольклорний образ зозулі з її віщуванням. Головний образ — образ чумака, який збирається в далеку дорогу й не знає, як вона закінчиться. Навіть воли тривожаться, відчуваючи мандрівку. Не стало чумака чи від хвороби, чи від тяжкої втоми. Поховали його в чужій стороні. І тільки думки рідних прилинули до нього в образі «сивої зозуленьки», щоб покликати додому, але це неможливо У пісні використовуються паралелізми («У степу криниченька, з неї вода протікає — …чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває»);  Вживаються діалоги, окличні слова, вигуки, звуконаслідування, звертання, повтори. Твір пронизаний сумним настроєм. Пісня викликає жаль і разом з тим захоплення вмінням народу створити незабутню поетичну картину.