Андрій — білогвардійський офіцер, шовініст за своїми переконаннями. Слова, що зриваються з його вуст, вражають ненавистю до рідного брата й рідної землі. Батьківщиною йому стала Росія, а Оверкові він кидає в обличчя: «Мазепа проклятий», «петлюрівське стерво». Вірнопідданий служака, вояка «за веру, царя и отечество», герой Сарикамиша й Евзурума, він знехтував батьківським заповітом, гукнувши Оверкові: «Проклинаю тебе моїм руські серцем, ім’ям великої Росії — матінки…».
Панас, як і Андрій та Оверко, — жорстокий, безжальний. Іменем батька Махна з посмішкою на вустах він власноручно вбиває Оверка, забувши про батьківський заповіт, проклинаючи брата «великою ненавистю і долею щербатою». У Панаса інший світогляд, ніж у Оверка: «…ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, зли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття».
Пісень багато, але мені подобається пісня "Ніч яка місячна, зоряна, ясная", тому що її співають у нашій сім'ї. Як тільки я почую цю пісню, то в моїй уяві постають ті місячні зоряні ночі, які я завжди бачу влітку в селі. Як гарно в ній сказано про щирі почуття між дівчиною та хлопцем. Хіба можна забути слова: "Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки сам на руках віднесу"? Звичайно, ні. Мій тато теж дуже часто співає мамі цю пісню. І коли вона її слухає, то стає ще красивішою від тих слів, які є в пісні: рибонько, серденько, ніженьки...
Мені дуже подобаються українські пісні. Я вдячна тим людям, які не забувають поезію народної душі, люблять і шанують наше слово. Я вважаю, що українські пісні своїм правдивим змістом, поетичною формою, красивою мелодією завжди чаруватимуть людей і житимуть вічно.
