Як книга прийшла к нам сочинение

 

Входить до циклу «Невільничих поезій».
Жанр: Медетація, в якій автор осмислює недолю свого «занапащеного, нещасного краю» , під’яремне життя в якому викликає і сором, і жаль, і сльзи.
Ідея: О сліз таких вже вилито чимало,-
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі їм вже литись,-
Що слози та, де навіть крові мало … —
Це заклик до дії за визволення рідного краю.
Сльози – ключове слово у поетичному тексті, однак значення щоразу увиразнюється контекстом: лірична героїня ладна «ридати» над лихом України, що перевершує усі бачені насильства, однак «соромиться» сліз , що ллються від безсилля.
Яскравий взірець громадської лірик, цей вірш демонструє «твердий і мужній тон»(М.Зеров), співчуття патріотки до страждань нації реалізується у проповіді високого вчинку в ім’я майбутньої свободи.

У всякої пташки свої замашки.
Видно птаха по пір'ю.
Видно птаха по польоту.
Всяка пташка свої пісні має.
Кожна птиця знайде свого Гриця.
Де багато пташок, там нема комашок.
Доспівалась пташка до зими, пришилося під стріхою зимувати.
Зав'яз пазурець — і пташці кінець.
Маленька пташка, та гострий дзьобик.
Ліпше пташині голодом у лісі, як при цукрі у багатій стрісі.
Ліпше пташці на зеленій вітці, ніж у пана в золотій клітці.
Не ходи у воду за птицею, а у ліс за рибою.
Нікому сама птаха в руки не вскочить.
Ранні пташки росу п'ють, а пізні слізки ллють.
Рано б пташка запіла, якби киця не з'їла.
Яка пташка, така й пісня.
Як багато птиць, не буде гусениць.