Мне кажется, любовь – одно из самых прекрасных чувств, которое способен испытывать человек. так что же это за чувство, которому уже не первый век воспевают хвалебные песни и посылают всякие проклятия? думаю, человек не может жить счастливо без любви. она многолика. мы любим родителей, детей, мужей и жён, друзей – и всех по-разному, по-особому. но к кому бы мы ни испытывали это чувство, настоящая любовь всегда означает понимание, уважение, готовность , защитить, способность пойти на жертву ради любимого человека. сила любви заключается в том, что она пробуждает ответное чувство, лечит душу, способно спасти жизнь. это то состояние человека, когда душа его наиболее открыта верховным началам добра, истины и красоты. тот, кто любит, не только требует, но и отдает, не только жаждет наслаждений, но и готов к наивысшим подвигам самоотречения. подлинная любовь – это ещё и выражение созидательности, она предполагает заботу, уважение, ответственность. любовь - это важная составляющая часть жизни человека. мы становимся тем, о чем мы думаем. чтобы полюбить кого-то или что-то, нужно сначала уважать его. но, прежде всего, нужно уважать себя, ведь если ты не любишь и не уважаешь себя, трудно любить и уважать других. нужно научиться принимать себя, ценить себя, независимо от того, что другие думают или говорят о тебе. мне кажется, любовь создаём мы сами - это не результат судьбы или удачи. у каждого из нас есть способность любить и быть любимым. любви надо учиться. настоящая любовь все преодолеет, все покрывает, все прощает. любовь – это, наверное, когда ты любишь и недостатки другого человека. если человек тебе кажется красивым, умным, талантливым – это не обязательно любовь. другое дело, если ты знаешь и любишь те недостатки, которые у него есть. однако стоит обратить внимание на высказывание о любви в. г. белинского: «любовь часто ошибается, видя в любимом предмете то, чего но иногда только любовь и открывает в нем прекрасное или великое, которое недоступно наблюдению и уму». то есть сила любви проявляется в том, что она может открыть достоинства человека, пробудить в нём что-то прекрасное. любовь рождает в нас неудержимое желание совершать добрые поступки. весь окружающий мир влюбленному человеку кажется прекрасным и значительным. будничные дела становятся важными и даже приятными и выполняются с какой-то особой легкостью. недаром любовь считается эликсиром жизни - она пробуждает скрытые силы человека. конечно, истинное счастье может принести взаимная любовь. но в жизни не всегда бывает так. люди, однажды почувствовав страдание от любви, считают, что она приносит только боль и ее стоит избегать. по безответной любви они судят о любви в целом – «уж лучше не любить и не страдать»… но так ли это хорошо - жить «наполовину»? любовь – подвиг, жертва, вершина развития души человека. одна из граней этого чувства – любовь мужчины и женщины – запечатлена во множестве творений человеческого духа, воспета писателями и поэтами, композиторами и художниками, режиссёрами и актёрами. любовь – это вечный источник вдохновения. памятником такой всемогущественной любви является прекрасная и печальная ромео и джульетты – юных возлюбленных, силой своего чувства преодолевших, казалось бы, самое непреодолимое – ненависть, вражду и даже саму смерть. в также можно найти немало произведений, поющих гимн вечной любви. так, пафос пушкинского стихотворения «я вас любил…» - светлая печаль о вечной любви и о невозможности счастья с возлюбленной. лирический герой благороден, бескорыстен. он робко надеется, что любовь, быть может, не совсем угасла, но отрекается от своего счастья ради благополучия любимой женщины. в романе «мастер и маргарита» булгакова главная героиня по собственной воле продала свою душу дьяволу. дух зла ей отомстить обидчикам возлюбленного. а раньше маргарита, не задумываясь, отказалась, ради счастья с мастером, от обеспеченной, спокойной жизни со своим мужем. и всё-таки любовь не поддается расшифровке, не имеет точного определения. любовь – это самая сложная, таинственная и парадоксальная реальность, с которой сталкивается человек. и не потому, как обычно считается, что от любви до ненависти всего один шаг, а потому, что «ни просчитать, ни вычислить» любовь нельзя! в ней нельзя быть расчетливым – природа легко опрокинет любые расчеты! в ней можно быть только чутким, чтобы следить за её прихотливым течением и вовремя душой угадать все её изгибы, неуловимые для глаза смещения, необъяснимые подчас для разума повороты. в любви невозможно быть мелочным и бездарным – здесь требуются щедрость и талантливость, зоркость сердца, широта души, добрый, тонкий ум и многое-многое другое, чем в изобилии наделила нас природа и что неразумно мы растрачиваем и притупляем в нашей суетной жизни. это высокое, чувство обладает огромной силой. любовь - это чувство единения. истинная любовь ? это радость! это ? дарение и получение радости.
Безсумнівно прагнення поета наблизити стиль казки до російського фольклору та просторечию.Пушкін ввів в неї народні епітети (красна дівиця, молодці чесні, глухомань лісова, зелене вино, али губки, білі руки, червоно сонце), різноманітні повтори (шлях-дорога, чекає-пожде, в’ється хуртовина, жити та поживати, немає як немає ), фразеологізми (всім взяла, бог з тобою, йдуть за днями дні, не зійти живої мені з місця, в очі йому сміється), слова в ласкавою формі:Посадили в куточок, Підносили пиріжок …А в окремих місцях видна досвідчена рука художника. Наприклад, поетичний образ золоте яблучко він розгорнув у виразну картинку; в ній відчувається натюрморт:Воно, Соку стиглого повно, Так свіжо і так духмяно, Так рум’яно-золотисто, Ніби медом налилося! Видні насіння наскрізь.Отримане від мачухи яблучко так само підступно і оманливе у своїй привабливості, як і вона сама. Емоційно багата, глибоко лірична, іронічна і наповнена драматизмом, казка розвивається по канві авторських інтонацій, які відображають пушкінську «гру» в казкаря.Автор ніби встає на рівень уявлень народного виконавця з його моральними оцінками. Царівна-сирота – це ідеальна, з селянської точки зору, дівчина. Вона білолицю, чорноброва і разом з тим наділена цілим кодексом позитивних моральних якостей: вподоби лагідного такого, від зеленого вина відрікається вона. Царівна подає хліб убогою, пестить нежною рукою Соколко. Підкреслюється її працьовитість. Красуня мачуха горда, ломліва, норовлива і ревнива. Жорстока володарка, вона загрожує сінної дівчині страшної стратою – рогаткою.«Підлаштовуючись» під народного виконавця, в іронічних інтонаціях автор роздвоюється, його «маска» відкривається. Доброзичлива іронія непомітно вплітається в загальний святковий тон: Але як бути? І він був грішний …; Брати мовчки постояли Та в потилиці почухали … Такі інтонації можливі й у народного казкаря. Але от іронія зачіпає романтичний літературний метод – і це вже тільки пушкінський голос.Сцену, рісующую Єлисея в печері перед труною мертвої нареченої, можна розглядати як пародіювання романтичних пристрастей. У фольклорній казці ця зустріч відбувається аж ніяк не в такій «екзотичної» обстановці і, крім того, завжди дається побутове пояснення пожвавлення царівни: з неї знімають предмет, від якого вона померла (сорочку, кільце), або ж у неї з рота випадає шматок отруєного яблука. У Пушкіна наречена оживає від бурхливих почуттів нареченого:І про труну нареченої милої Він вдарився усією силою. Труну розбився. Діва раптом Ожила … Можна вловити приховану іронію і в контрастах емоційного стану героїв: І постає вона з гробу … Ах! .. І заридали обидва. І поруч з цим: І, розмовляючи приємно, У шлях пускаються назад …У стилі казок-поем виявляються і не пародійні романтичні елементи. Вони є і в «Казці про мертву царівну …», що запобігає спрощене сприйняття високого, ідеального змісту: у смутку душевної; у темряві сумної; «Раптом згасла, жертвою злобі, На землі твоя краса, Дух твій візьмуть небеса».«Нефольклорную» авторську позицію висловлює і драматизм, який можна вловити між рядків. В образ бездушною красуні мачухи увійшов холодний «століття-торгаш» зі своїм всеподавляющей егоїстичним началом. Царице хочеться бути на світі всіх миліше – що теж у своєму роді «ідея наполеонизма». Ще більш виразно вона прозвучала в одночасно створювалася «Казці про рибака і рибку» (образ баби). Втрата моральних начал перед страшною ходою «залізного віку» – важлива тема творчості Пушкіна 30-х рр. У його казках зіткнення добра і зла не могло пройти повз сучасного історичного заломлення, що не увібрати дух свого часу.Але все ж провідним орієнтиром у позиції автора є традиційне народне свідомість. У казці панує атмосфера ідеальної російської селянської етики: цариця чекає чоловіка біля вікна і дивиться в поле; молода царівна дружно живе з богатирями:Їм вона не перечить, Чи не суперечать їй вони.Богатирі дотримуються народний звичай гостинності, що виражається у фольклорній «формулою викликання», відомої у різних сюжетах російських казок. Пушкін чув її в Михайлівському варіанті і творчо переробив.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
