Богдан Теодор Нестор Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім, на Тернопільщині, в сім’ї священика. З шести років жив у Бережанах, у діда священика. Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання.
Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет.
1892 — 1895 навчався у Львівському університеті, по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 — 1899). Займається творчою діяльністю. З’являються перші оповідання: “Дідусь”, “Нездала п’ятка”, “Над ставом”, “Гусій” та ін. 1897 р. з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, яку здавна кохав.
1899 р. — їде до Кракова, де розпочинає свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі.
1912 р. Б. Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові.
Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи. Тут з листопада 1915 р. мешкав у м. Раштат біля Бадена, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури).
З 1916 — просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу.
Влітку 1917р. відвідав Львів, Бережани, могилу батька Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким. Наприкінці 1925 р. Лепкий повернувся до Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше — професором Ягелонського університету (1932).
Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім’єю перебував на відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). У роки Другої світової війни старий, хворий письменник не тільки втратив роботу в університеті, а й зазнав переслідувань. Помер Б. Лепкий 21 липня 1941 року в Кракові. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).
«…несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос: Iзгадай мнi, мiй миленький, Два рази на днину, А я тебе iзгадаю Сiм раз на годину… Тодi вiн кидав роботу i день пропадав» «I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка…»
«Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв»
цитатна характеристика Марічки
«…погляд у Марійки м’який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний…»
«Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду.»
«Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п’ятно старості.»
Палагна
«Його Палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю». «На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась».
Юра
«Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі».
Щезник
«На камені, верхи, сидів щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру».
Чугайстир
«Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».
Нявка
«Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває»
