Найголовніше з того, що дійсно існує, це життя людини. Вона має багато проявів, аспектів і цікавих особливостей, але найголовніше в житті кожного це те, що життя просто є. Можна довго міркувати про якість життя. Наприклад, ні для кого не секрет, що сучасний світ абсолютно несправедливий і великі більш розвинені країни наживаються за рахунок маленьких і менш розвинених. Про це воліють не говорити, тим не менш, це так. І це дозволяє зробити висновок, що життя практично повністю позбавлене будь-якої справедливості. Життя несправедливе, це вірно, в ньому є ще дуже багато всього поганого. Але чи може це означати, що прожити таке життя можна лише погано і ніяк інакше? Аж ніяк ні.
Найголовніше в житті кожної людини, кого б ми не розглядали у якості прикладу, полягає зовсім не в матеріальних або подібних цінностях. Головне криється в духовній складовій життя людини. І як же досягти цього духовного? Перше, що для цього потрібно, це побільше спілкуватися зі своїми близькими та друзями. Краща розвага, найприємніше і найкорисніше проведення часу – це в компанії хороших і близьких людей, які завжди прагнуть до чекають від тебе того ж. Далеко не обов’язково володіти багатствами або якимись матеріальними благами, щоб насправді бути щасливим. В житті найголовніше – це мати гарну дружню компанію, приємних людей навколо, і тоді все буде чудово, незалежно від інших обставин.
Втім, є і другий, не менш важливий аспект, який теж позначається на житті будь-якої людини. Цей аспект життя – це людське здоров’я. До того, хто живе на цій землі серед нас, але з якоїсь причини позбавлений хорошого рівня здоров’я, можна ставитися лише з жалістю. Ніщо так не псує людське самопочуття, його настрій і готовність насолоджуватися життям, як якісь проблеми зі здоров’ям. Вони доводять життя людини до дуже неприємних моментів, перетворюють таке життя на суцільну муку, що, звичайно, дуже псує всю якість життя будь-якої людини.
Життя людини багатогранне, різноманітне, воно завжди цікаве, якщо, звичайно, сама людина не заганяє себе у певні складні і неприємні обставини. Втім, це зовсім не означає, що в житті людини можна виділити найважливіше. Найважливіше в житті кожної людини – це хороша компанія, дійсно близькі і милі серцю люди, з якими приємно проводити час, а також гарний стан здоров’я, яке дозволить кожному насолоджуватися життям в повній мірі і без обмежень.
Найбільше мене в цьому творі
герої, які зображені своєрідно, незвично для нас: не показаний їх зовнішній вигляд, не розказана історія їхнього життя, але це не заважає нам уявити собі давньоруських витязів, зрозуміти причини їх вчинків. Ось перед нами Ігор – князь Новгород-Сіверський. Це хоробрий воїн, патріот російської землі. Він «стягнув розум фортецею своєю і… сповнившись ратного боргу, повів свої хоробрі полки на землю половецьку за землю Руську». Його не зупиняє навіть погана прикмета – сонячне затемнення. Коротко і переконливо пояснює він своїй дружині мету походу – «спис переломити у кінці поля половецького», тобто остаточно розбити кочівників.
І не багатства, що видобуваються в боях, цікавлять його, а військова слава. Після розгрому половців у першому бою він бере собі лише військові знаки переможених ворогів: «червоний стяг, білу хоругву, червоний бунчук, срібне древко». Проте автор не приховує і негативних рис Ігоря: він честолюбний, пихатий і егоїстичний, не рахується зі спільними інтересами і завдає шкоди спільній справі. Це типовий російський князь кінця XII століття. Ми не можемо не захоплюватися Ігорем, коли бачимо його в бою, коли він відмовляється від примирення з ворогом і, ризикуючи життям, біжить з полону. Але ми засуджуємо його поведінку, що накликала нові біди на Руську землю. Брат Ігоря, князь Всеволод, наділений у творі героїчними рисами. Головна його турбота і гордість – дружина. «Буй тур Всеволод» виховав її любовно і вимогливо і вважає готовою до рішучих боїв. Битва – його стихія. У запалі бою він забуває про все: про почесті , багатий отчий дім, про милу дружину Глібівну. Всеволод бореться героїчно і невтомно; як билинний богатир, врізається він в гущу ворогів. У той же час це ніжний, люблячий брат, вірний товариш. Однак , милуючись Всеволодом , автор не може не засуджувати і його за егоїзм і честолюбство, невміння піднятися до розуміння спільних інтересів.
Тільки Святослав, князь Київський , на думку творця «Слова о полку Ігоревім», з якою я повністю згодний, ідеальний герой. Він зображений як глава всієї Київської держави, що піклується про її інтереси. Його дуже засмучує свавілля Ігоря та Всеволода. Щоб обговорити становище, яке створилося після поразки молодих князів, він скликає бояр і тримає з ними раду. Бояри поважають Святослава і довіряють йому. Автор мріє, щоб так ставилися до князя Київського всі російські князі, щоб підкорялися вони мудрій, досвідченій, всезнаючій людині, для якої понад усе – інтереси Руської землі. Святослав – людина великого державного розуму, він вміє проаналізувати причини поразки Ігоря і закликає князів об’єднатися, щоб захистити Вітчизну. Його «золоте слово, зі сльозами змішане», – вираз мудрості і прозорливості видатного державного діяча. Князь Святослав перевершує інших руських князів і як талановитий воєначальник . Недарма славу йому співають і за рубежами Русі. Автор бачить у Святославі ту реальну силу, яка зможе здолати ворога. На думку творця «Слова», Святослав – ідеальний князь, безкорисливий захисник спільних інтересів . Ось чому в його «золоте слово» автор вклав власні думки, закликаючи руських князів (він називає багатьох з них) подолати міжусобиці і проявити справжню державну мудрість.
