60 г магнийді 84 г күкіртпен араластырды. Алынған қоспада магний сульфиді және реакцияланбаған 4 г күкірт болған. Реакцияда алынған сульфидтің массасын есепт​

Головними роздумами Г.Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями… не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «У твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і велінням Божим». 

Ця думка повторюється у найрізноманітніших варіаціях, сентенціях, біблійних тезах, але найлаконічніше вона передана в формулі: «Щастие твоє, и мир твой, и рай твой, и Бог твой внутрь тебе єсть». Досягти щастя — означає прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії з природою, з Богом, бо тільки це приносить щастя, це передбачено тобі «блаженною натурою». 

Все, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона має в собі від природи. Треба лише все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо. 

Основою щастя, як вважав Сковорода, є «сродна праця», тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності. Представляючи світогляд українців як трудового хліборобського роду, він, природно, почерпнув з народної мудрості здоровий погляд на працю як джерело життя. Від народу перейняв він і думку про те, що виховання мусить здійснюватися за принципом «вродженості», доречності для тої чи іншої людини. 

Адже ж маємо у скарбниці народної мудрості безліч висловів, у яких передається багатовіковий досвід і погляди на працю та виховання: «Знай щвець своє шевство, а в кравецтво не мішайся», «Вовка в плуг, а він у луг», «Сісти на свого коня». У народній фразеології немає дошкульніших оцінок, ніж на адресу тих, хто займається не своїм, хто приміряє на себе чужий кожух: «як корові сідло», «як зайцеві бубон», «як свині налитники» тощо. 

Це здоровий народний сміх послужив джерелом висміювання, осуду та оцінки відповідних людських вад і в байках Г.Сковороди. Окремі з названих прислів’їв він використав або як висхідну тезу для розгортання сюжету байки, або ж як сентенцію в моралі. Проте усе, запозичене як з народної скарбниці, так і з світового літературного досвіду (байок Езопа, Лафонтена), зазнавало у творчості Сковороди змін, переплавлялося в горнилі його непересічного таланту. 

«Сродна праця» приносить щастя, додає сил, «потрібне робить неважким, важке — непотрібним», бо ж з людиною Бог. Під покровом «блаженної натури» людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати себе, а пізнавши, бути діяльною, бо «сродность трудолюбієм утверждається». До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а другому — велике, бо «без сродности все ничто». 

Вчення Г.Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч і приваблювало своєю мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому про природну, а не про суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза суспільством, яке часто диктує свої умови, — немислима. Однак учення Сковороди спонукає до роздумів: чи варте чогось те суспільство, яке не цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити себе, реалізувати їх сповна?

Україна. Про цю країну можна багато чого сказати. В неї гарні степи, поля, моря, озера, але ніколи маже Україна не була в спокої. Ще давно років десь 1000 назад. Були на наших землях козаки. Вони були вірні своїй батьківщині. І постійно коли приходили вороги проливали кров за неї. На зарашній час в Україні теж іде війна між Росією . Але наші солдати не здаються. Вони воюють і проливають кров за Батьківщину. Так само як це робили мужні і сильні козаки . Цих людей ми спокійно можемо назвати героями рідної України.