АНАЛІЗ про легенду про дівчину-Україну​

Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня 1871р. у сім'ї ремісника на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область). Коли хлопцеві було півроку, родина переїхала до Харкова. Спочатку він навчався в Харківському, а потім у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Перші вірші Вороний почав писати, ще навчаючись у Харківському реальному училищі. У 1893 р. він надрукував перший вірш "Не журись, дівчино".

У 1895 р. виїхав за кордон і навчався спочатку у Віденському, а потім Львівському університетах на філософському факультеті. У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування світогляду, літературно-естетичних поглядів молодого поета.

М. Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Т. Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє і слово", де вів рубрику "Вісті з Росії". Допомагав І. Франкові у виданні газети "Громадський голос" і "Радикал", деякий час був неофіційним редактором журналу "Зоря". З 1897р. був актором театральних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. У 1901р. Вороний залишив сцену, служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. У "Літературно-науковому віснику" опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, "який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур".

У1910 р. Вороний оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Протягом 1911−1917 pp. видав збірки поезій "Ліричні поезії" (1911), "В сяйві мрій" (1913), "Євшан-зілля" (1917).

Після загибелі УНР (Української Народної Республіки) М. Вороний не сприйняв радянської дійсності та емігрував за кордон у 1920 р. Жив у Варшаві, де здружився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом.

У 1921 р. у Варшаві видав збірку "За Україну!", невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. У 1926 р. Вороний повернувся в Україну, займався педагогічною і театрознавчою діяльністю.

Объяснение:

Урок № 7 Українські народні думи. «Маруся Богуславка» Мета: ознайомити учнів із жанром народного героїчного епосу — думою, її різновидами, давніми й сучасними виконавцями, змістом думи «Маруся Богуславка»; розвивати зв’язне усне та писемне мовлення, уміння аналізувати художній текст, розкривати власне розуміння образу героїні Очікувані результати: учні знають визначення думи, називають її різновиди та характерні риси, зрозуміли зміст думи «Маруся Богуславка», уміють коментувати текст твору та характеризувати героїв. Теорія літератури: думи. Обладнання: портрет Остапа Вересая О. Олійника, картина І. Їжакевича «Перебендя», текст твору Тип уроку: комбінований. § І.   Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку Вступне слово вчителя. Ми, українці, можемо пишатися тим, що наші предки створили унікальний фольклорний жанр — думи. Він існує лише в українській усній народній творчості, тому відображає й національний характер, і риси ментальності, має особливу тематику та художню специфіку. Знайомству з думами взагалі й твором «Маруся Богуславка» зокрема присвячений наш урок. § ІІ.  Актуалізація опорних знань учнів 1.   Перевірка домашнього завдання. 2.   Бесіда. — Які жанри народного епосу вам уже відомі? — Наведіть приклади жанрів героїчного епосу. — Дайте характеристику історичної пісні. § ІІІ.  Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу 1.   Розповідь учителя. План розповіді вчителя 1)   Дума, різновиди думи, речитатив. Думи — народні ліро-епічні пісні переважно героїчного характеру про важливі події історії України (починаючи з XV ст.), виконувані народними співцями речитативом (співом-декламацією) під акомпанемент кобзи чи ліри. Думи поділяються на дві основні групи: історичні й побутові. Історичні думи відтворюють зміст героїчної боротьби українського народу проти поневолювачів (турків, татар). До них належать такі, як «Козак Голота», «Самійло Кішка», «Невільницький плач». У побутових думах знайшли відображення питання моралі, родинних стосунків, соціальної несправедливості («Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат» та ін.). 2)   Тематика українських народних дум. Тематика дум пов’язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалів і прагнень. Отже, українські народні думи відтворювали: — страждання ув’язнених у турецькій неволі («Невільницький плач», «Маруся Богуславка», «Про втечу трьох братів з Азова, з турецької неволі»); — оспівування боротьби українського народу за визволення з-під гніту експлуататорів у XVII ст. («Іван Богун» та ін.); — відображення класових суперечностей між козацькою старшиною та простим рядовим козацтвом, виступи проти «своїх» панів («Дума про козака Ганжу Андибера»); — розповідь про діяльність історичних героїв, що стали на чолі визвольної боротьби — Богдана Хмельницького і його сподвижників — Максима Кривоноса, Івана Богуна, Івана Нечая, Станіслава Морозенка; — показ проблем моралі, людських взаємин («Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат» тощо). 3)   Народна дума та історична пісня. Ці два жанри усної народної творчості дуже близькі. У них подібна тематика, пов’язана з героїчною боротьбою народу проти поневолювачів, але якщо пісня співається, то дума виконується речитативом, тобто повільним проказуванням, наближеним до співу. Дума (на відміну від пісні) має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування. Виконують думу в супроводі народного інструмента — кобзи, бандури чи ліри. Тому виконавців дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками. 4)   Видатні виконавці дум — кобзарі та сучасні співці. (Учитель демонструє портрет Остапа Вересая О. Олійника, картину