швайка, найвидатніший з уруських розвідників, який отримав своє прізвисько за те, що вбивав татар як швайка, втікає від гафура-аги та інших татар на своєму вже другому коні вітрику. вже другий день триває переслідування, швайка поранений. от його наздоганяють у виді підкови татари та хочуть зловити тільки живцем, щоб потім здерти з нього шкуру і повісити іншим для остраху. та от вітрик мчить швайку до діброви, де швайка вбиває гафур-агу, а інші перелякані татари тікають, щоб іх так само не вбили. проводи козаків дванадцятирічний санько, який має пасти курчат, разом зі своїм ліпшим другом грицьком, який має пасти корів, біжать, щоб подивитися як хлопці з їх воронівки підуть козакувати, тобто попливуть полювати та рибу ловити. це татари назвали це ремесло козацтвом, що означало вільна людина. от дід кібчик (грицик називає його дідо), який все життя козакував і навіть до моря ходив, надає останні поради молодим козакам, щоб вони тільки на островах ночували, а як припливуть до кам’яного острова, то нехай примкнуть до василя байлемового. козаки відпливають, а санько з грицем і дідом ідуть додому. гриць розповідає діду, що він якось бачив нечисту силу на згарищі, на що той накричав на нього та заборонив більше туди ходити. врятуймо воронівку грицько розповідає санькові, що минулого тижня пас череду і одна з корів втекла, а коли він почав її шукати то видерся на гору і побачив, як на згарищі щось заблищало та заходило: не то вовк, не то людина. потім він почув звуки і почав тікати, а його наздоганяли аж до воронівки, то була корова, що втекла. наступного дня він ходив на згарище і бачив там сліди як людські так і вовчі. хлопці вирішили, що то вовкулаки оселились там і їм потрібно взяти когось з дорослих і перевірити ще раз згарище. тут бугай петрик з череди грицька зайшов у село та наробив переполоху. всі боялися цього бугая, тільки демно дурна сила, що був на 3 роки старше хлопців хотів ломакою прогнати петрика, та дід кібчик не дозволив. грицько заспокоїв петрика, та сказав санькові, що вони візьмуть з собою демка на згарище.
Характеристика образу Михайлика.
Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.
В автобіографічній повісті автор уникає свого портрету, але з окремих фрагментів (ноги несуть, кучерява голова, мама називає клаповухим, схожість з вітряком, воєнний тривожний час для родини з нестатками) можна зробити висновок, що Михайлик – це спритний та завзятий хлопчик худорлявої статури.
Михайлик добрий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський. Допитливість Михайлика часто проявлялась у розмовах з дідусем Дем'яном, дядьком Себастіяном. Багата творча уява зміцнювала єдність природи та душевного дитячого світу. Звичайно, як і всі діти, любив побешкетувати, бо розбив ночовки на ковзанці, без дозволу заради книжки взяв з дому гарбузове насіння, хитро намагається уникнути материних докорів.
Його гарні риси характеру відбилися у багатьох роздумах та вчинках. «Охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», - так згадує про себе автор. Здібний хлопець у дев'ять років самотужки навчився читати. На жаль, без учительської поради, «немало проковтнув добра і мотлоху», коли казки навчили фантазувати, пробудили творчу уяву, натомість інші породжували дитячі страхи. Мова персонажа колоритна та дотепна, багата на влучні вислови, приказки, гумор. Він не лицемірить, не підлещується перед поповичем чи Юхримом Бабенком. Товариський хлопець швидко заприятелював з дівчинкою Любою, яка зі співчуттям поставилась до нього після смерті дорогих дідуся та бабусі. Адже теж був добрим, небайдужим та милосердним. Не в гарбузового насіння для голодних жебраків з Херсонщини, щедро ділився горохом зі зголоднілими однокласниками під час вистави. Коли мати забрала каганець, проявив кмітливість, щоб уночі продовжити улюблене заняття – читання книжки. За жагу до навчання, старанність та наполегливість Михайлик отримав похвалу перед батьками від учительки. «Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».
Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.
Объяснение:
